Почувши прізвище Дорохов, раптом пожвавішав Ігор Павлович, і це було настільки незвично, що всі завмерли. «Непогана ідея, такі зв’язки не завадять», — зауважив він. «Що скажеш, дорога?» — Гліб подивився на мене з тією особливою усмішкою, яка означала, що запитання риторичне.
«Звісно», — вичавила я крізь пластикову усмішку. Я додала, що буде цікаво подивитися на роботу професіоналки. Регіна Дорохова з’явилася за тиждень, і з першої секунди стало ясно, що переді мною та сама жінка, якою я ніколи не стану.
Висока блондинка з точеною фігурою манекенниці й манерами випускниці швейцарського пансіону розгулювала моїм домом у туфлях вартістю мого річного ліміту. Вона робила нотатки в шкіряному блокноті й час від часу кидала на мене поблажливі погляди. «У вас цікавий підхід до декору», — промовила вона, розглядаючи мої улюблені штори з ручною вишивкою.
«Дуже душевно, але для дому такого рівня потрібно щось актуальніше, ви не вважаєте?» — спитала Регіна. Погляд Гліба ковзав по її фігурі з таким інтересом, що мені захотілося встати між ними. Але я й далі всміхалася, бо добра дружина завжди всміхається, хоча тепер розумію, якою ж наївною дурепою я була.
Зміни в поведінці Гліба почалися поступово, але невблаганно. Пізні повернення супроводжувалися черговими поясненнями про затягнуті наради. Телефонні дзвінки вимагали усамітнення на балконі під приводом того, що це робочі питання і він не хоче турбувати мене шумом.
Новий парфум пояснювався подарунком вдячного клієнта, від якого було незручно відмовлятися. Я знаходила виправдання кожній деталі, чіпляючись за ілюзію стабільності, аж поки не натрапила на чек із ресторану «Атмосфера». Там значилися вівторок, восьма вечора і рахунок на двох.
Значна сума в дев’ятнадцять тисяч гривень могла б покрити мої витрати на два місяці. Шампанське Dom Pérignon, стейк із мармурової яловичини й шоколадний фонтан складали меню романтичної вечері, що кричала про своє призначення. Того вівторка Гліб нібито допрацьовував квартальний звіт до пізньої ночі.
Сидячи на краю нашого подружнього ліжка й стискаючи цей проклятий клаптик паперу, я відчувала, що світ тріщить по швах. Річ була не в самій зраді, адже десь у глибині свідомості цей факт уже вкорінився. Вбивала ціна питання: роки принижень за кожну витрачену копійку, нескінченні звіти за чашку кави з подругою і заборони на обновки під приводом економії.
І ось результат — цілий статок за один романтичний вечір із невідомою особою. Хоча серце підказувало ім’я цієї особи з точністю навігатора. Наступного ранку замість звичного прибирання я вдяглася в найнепримітніший одяг.
Я сіла у свій скромний Hyundai Solaris, який Гліб великодушно дозволив залишити після продажу моєї улюбленої Mazda, заявивши, що сім’ї ні до чого два хороші автомобілі. Потім я вирушила до бізнес-центру «Парус». Припаркувавшись навпроти входу, я приготувалася чекати.
Об одинадцятій тридцять мої підозри матеріалізувалися в реальність. Гліб вийшов із будівлі в компанії Регіни Дорохової. Вона сміялася, відкидаючи голову назад і демонструючи довгу шию, а її рука лежала на плечі мого чоловіка з невимушеністю власниці.
Червоне пальто перетворювало її на героїню голлівудського фільму, а я у своїй непоказній куртці почувалася статисткою в сцені чужого щастя. Вони сіли в його Porsche і помчали, залишаючи мене наодинці з гірким одкровенням. Я поїхала за ними до того самого ресторану, де три роки тому ми святкували річницю весілля, після чого Гліб заявив, що це надто дорого для регулярних відвідин.
Дві години я просиділа в машині, спостерігаючи крізь панорамні вікна ресторану за їхньою ідилією. Вони трималися за руки над білосніжною скатертиною, і вона торкалася його обличчя з ніжністю, яку я пам’ятала з перших місяців нашого шлюбу. Він цілував її долоню з благоговінням.
Уся та романтика, яка колись призначалася мені, тепер марнувалася на іншу жінку. Біля її сріблястого «Мерседеса» вони цілувалися довго й пристрасно, не зважаючи на рідкісних перехожих. Вони мали вигляд закоханих підлітків у тілах успішних дорослих…
