У старому, товстому сімейному фотоальбомі, на самій першій, найпочеснішій і найвиднішій сторінці, тепер неймовірно дбайливо, як найбільша реліквія зберігалася якісна фотографія тієї самої розтерзаної кігтями, безнадійно забрудненої землею дитячої квітчастої ковдри. Цей незвичний, трохи моторошний, але безмежно важливий артефакт служив постійним, німим, але дуже красномовним нагадуванням усім членам родини про те, наскільки тонке й крихке людське життя і як неймовірно важливо цінувати тих відданих істот, хто завжди перебуває поруч. Щоразу, зі сльозами дивлячись на цей старий знімок, доросліша Марина щиро, гаряче подумки дякувала щедрій долі за те, що в їхньому простому житті одного разу з’явився такий неймовірний, безмежно відданий, безстрашний і розумний захисник.
Ця неймовірна історія про сміливого Барона дуже швидко стала справжньою, головною родинною легендою, яка тепер дбайливо передаватиметься з покоління в покоління, з роками обростаючи світлим ореолом заслуженої слави й безмежної, найщирішої людської поваги. Докладна розповідь про того самого унікального собаку, який ні секунди не злякався вступити в нерівну, смертельну сутичку зі страшним, екзотичним, отруйним ворогом заради негайного порятунку цілком безпорадного немовляти, незмінно зворушувала до глибини душі кожного слухача. Це був найяскравіший, найбеззаперечніший, живий приклад того незаперечного факту, що брати наші менші — тварини — часом здатні на такі великі, чисті прояви благородства, вірності й самопожертви, яким могли б легко й справедливо позаздрити дуже багато людей.
Велика німецька вівчарка на ім’я Барон, безсумнівно, гідно прожила своє дуже довге, неймовірно, безхмарно щасливе й по вінця наповнене глибоким, справжнім змістом собаче життя в постійному оточенні безмежно люблячих, турботливих, вдячних йому людей. Він, будучи вже зовсім старим псом, пішов дуже тихо, мирно, у своєму теплому сні, назавжди залишивши по собі величезну, ятрящу, ніколи не загоювану рану в серцях своїх невтішних господарів і світлу, цілком вічну пам’ять про свій великий, безсмертний подвиг. Але того далекого, неймовірно теплого, залитого сліпучим сонячним світлом червневого дня, на доріжці алеї старого парку, він назавжди, золотими літерами вписав своє славне ім’я в історію цієї родини як найсправжніший, найбезстрашніший і найшляхетніший герой.
І щоразу, через багато років, коли вже зовсім дорослий, сильний чоловік Данило приходив гуляти до цього знайомого з дитинства парку, він неодмінно, підкоряючись поклику серця, зупинявся біля того самого, пам’ятного, зарослого травою місця під старим, великим, розлогим деревом. Дорослий чоловік на мить заплющував очі й крізь час ніби наяву, в найдрібніших, яскравих деталях бачив ту стару картину: перекинутий набік візочок, розірвана на дрібні клапті квітчаста ковдра й величезний, важко дихаючий, утомлений пес із розумними очима абсолютного переможця.
Ось така дивовижна історія.
