Спокійне, зморшкувате обличчя бувалого, багато чого бачившого медичного працівника помітно, дуже швидко зблідло, а густі сиві брови здивовано, майже шоковано поповзли високо вгору, коли він візуально ідентифікував видовий різновид цього екзотичного, вкрай небезпечного непроханого гостя. Фельдшер цілком авторитетно, серйозним тоном зауважив, що цей конкретний, рідкісний вид має неймовірно сильну, високотоксичну, смертельну отруту, здатну в найкоротші строки вбити міцного дорослого чоловіка, не кажучи вже про маленьку, слабку, грудну дитину. За його твердими, професійними словами, вижити після такого прямого, повноцінного укусу в немовляти з незміцнілим імунітетом не було б жодного, навіть наймікроскопічнішого, примарного шансу на дивовижний порятунок, навіть за найсвоєчаснішого, миттєвого введення специфічної сироватки.
Остаточно усвідомивши весь жахливий, непоправний масштаб відверненої дивом трагедії, літній, сивий лікар із глибокою, цілком щирою, майже благоговійною повагою подивився на важко дихаючу, смертельно втомлену після сутички німецьку вівчарку, що спокійно лежала на траві неподалік. Підійшовши впритул до настороженого, піднявшого голову Барона, фельдшер зовсім не побоявся простягнути свою старечу руку й лагідно, з великою вдячністю потріпати густу, жорстку, припорошену пилом шерсть на широкій холці цієї неймовірно розумної, героїчної тварини. Він цілком щиро, від усього серця гаряче похвалив великого собаку за цей воістину героїчний, безстрашний, самовідданий вчинок, уголос назвавши пса справжнім, посланим із небес волохатим янголом-охоронцем цієї дивом урятованої, щасливої молодої родини.
Ці важливі, сказані з глибоким почуттям слова старого, умудреного багаторічним досвідом лікаря, який за свою довгу, складну медичну практику бачив чимало страшних людських трагедій, пролунали для приголомшеної Марини як найвища, найцінніша нагорода. Вона раптом із неймовірною, сліпучою, кришталевою ясністю зрозуміла, що цей кудлатий, важко дихаючий, утомлений пес — не просто звичайний улюбленець, а справжній, повноправний, цілком незамінний і безмежно відданий член їхньої маленької родини. Без його унікального, феноменального чуття, без його фантастичної, блискавичної м’язової реакції й неймовірної, зовсім нелюдської, самовідданої відваги все щасливе життя молодої, квітучої матері в цей страшний, фатальний день просто й швидко перетворилося б на сірий попіл.
Літній фельдшер, гранично обережно, користуючись інструментами, помістивши отруйні рештки екзотичного членистоногого в спеціальний, герметичний пластиковий контейнер для подальшої, обов’язкової лабораторної експертизи, ще раз тепло, підбадьорливо усміхнувся все ще переляканій, блідій жінці. Він дуже наполегливо, посилаючись на суворі медичні протоколи, порадив Марині все ж таки негайно поїхати разом із ними в комфортабельній машині до найближчої, сучасної дитячої лікарні для проведення повного, детального, профілактичного огляду врятованої дитини найкращими фахівцями. Попри констатовану відсутність будь-яких видимих слідів укусу на шкірі, пережитий найсильніший стрес і сама теоретична можливість найменшого, невидимого оку контакту із залишками отрути вимагали стовідсоткового, професійного, апаратного виключення будь-яких можливих ризиків для дитячого здоров’я.
У стінах чистої, світлої, затишної й прекрасно обладнаної лікарняної палати, куди їх дуже оперативно, з мигалками доставила чергова машина швидкої допомоги, маленький Данило поводився на диво цілком спокійно, радісно й життєрадісно. Найкращі, кваліфіковані педіатри цієї відомої клініки гранично ретельно, з використанням сучасної техніки оглянули усміхненого малюка, взяли всі необхідні аналізи крові й із великим полегшенням констатували, що здоров’ю хлопчика зараз абсолютно, цілком ніщо не загрожує. Марина, нарешті почувши цей жаданий, остаточний, офіційний медичний вердикт консиліуму лікарів, буквально, втративши сили, сповзла по білій стіні коридору від нахлинулого на неї неймовірного, цілковито спустошливого відчуття безмежної радості, вдячності й глибокого спокою.
Поки схвильована жінка перебувала на обстеженні всередині клініки, вірний, відданий Барон безмежно терпляче й цілком нерухомо сидів на холодних сходах ґанку приймального відділення, категорично, вперто відмовляючись іти додому з чоловіком Марини, який терміново приїхав туди. Могутній пес ніби дав сам собі сувору, безмовну, непорушну клятву за жодних обставин не залишати свій добровільний пост доти, доки особисто, на власні очі не переконається в повній, абсолютній безпеці своїх дорогоцінних підопічних. Численні лікарі й метушливі медсестри, уже добре наслухані від фельдшера про великий подвиг цієї неймовірної, розумної собаки, з неприхованим захопленням поглядали на неї крізь прозорі скляні двері й нишком, порушуючи правила, виносили йому смачні шматочки докторської ковбаси.
І ось, нарешті, за кілька годин томливого очікування широкі автоматичні двері сучасної лікарні безшумно розсунулися, і на високому порозі з’явилася безмежно втомлена, виснажена, але неймовірно, безмежно щаслива Марина з мирно, солодко сплячим Данилом на руках. Барон, що чекав, миттєво, мов пружина, схопився на свої потужні лапи, його пухнастий хвіст радісно, з силою застукав по сірим бетонним сходинкам, а з широких грудей вирвався дивовижно дзвінкий, щасливий, заливистий гавкіт, сповнений найщирішого, щенячого захвату. Їхня маленька родина нарешті, після всіх цих жахливих випробувань, повністю возз’єдналася, щоб негайно вирушити до свого затишного, безпечного рідного дому, де на них чекало довге, радісне, спокійне життя, подароване їм цим безстрашним, безмежно відданим чотирилапим другом…
