Велика, породиста німецька вівчарка на ім’я Барон завжди була не просто звичайним домашнім улюбленцем, а справжньою, беззаперечною гордістю всієї їхньої невеликої, але напрочуд дружної й люблячої родини. Цей неймовірно розумний, вражаюче слухняний і безмежно відданий пес із глибокими, темними очима, завжди сповненими якоїсь зовсім нетипової, майже людської розсудливості, мав унікальний, шляхетний і стоїчний характер. Від самого першого дня появи крихітного, беззахисного згортка в домі він цілком добровільно й без найменших вагань узяв на себе відповідальну роль головного захисника маленького Данила.
Зовнішність могутнього, тренованого собаки незмінно викликала щире, глибоке захоплення в кожного, хто бодай раз бачив його густу, блискучу на сонці шерсть, потужні лапи й горду, статну поставу справжнього чемпіона. Барон мав класичне, еталонне чепрачне забарвлення, де глибокий, насичений вугільно-чорний колір на мускулястій спині плавно й гармонійно переходив у яскраві, вогнисто-руді відтінки на сильних, широких грудях. Його чутливі, трикутні стоячі вуха завжди перебували в безперервному, настороженому русі, безпомилково вловлюючи найменші, недоступні людському слуху шерехи великого навколишнього світу, немов надточні природні радари, налаштовані на постійну охорону.
Молода, турботлива й любляча мати на ім’я Марина буквально душі не чула у своєму вірному, мовчазному чотирилапому другові, який став для неї справжньою, непорушною кам’яною опорою в повсякденних хатніх клопотах. Під час їхніх довгих, розмірених, неспішних і таких звичних щоденних прогулянок місцевим мальовничим, потопаючим у зелені сквером цей могутній пес ніколи, за жодних обставин не відходив далеко від дитячого візочка. Він завжди поважно, цілком спокійно й із неймовірною, вродженою внутрішньою гідністю крокував поруч зі своєю улюбленою господинею, гранично уважно й суворо контролюючи кожного незнайомця, що проходив повз.
Здавалося, що розумний Барон чудово усвідомлював увесь той колосальний, неймовірний ступінь відповідальності, який цілком і повністю ліг на його широкі собачі плечі від моменту народження цього крихкого людського дитинчати. Він міг довгими, тихими годинами цілком нерухомо лежати на м’якому килимі біля дерев’яного дитячого ліжечка у спальні, рівно дихаючи й напружено прислухаючись до кожного крихітного зітхання чи легкого сопіння сплячого немовляти. Якщо маленький Данило починав тихо, жалібно схлипувати уві сні, вірний пес одразу стрімко підводив свою масивну голову, насторожував вуха й питально дивився на Марину, ніби безмовно закликаючи її негайно підійти до дитини.
Невидимий, але неймовірно міцний зв’язок між цією грізною, на вигляд поважною твариною й цілком беззахисним, крихітним немовлям формувався просто на очах, стаючи з кожним новим прожитим днем дедалі міцнішим, надійнішим і нерозривнішим. Могутній Барон із радістю дозволяв маленьким, ще зовсім невмілим і слабким рученятам підростаючого Данила незграбно хапати себе за густу шерсть, смикати за чутливий вологий ніс і навіть безцеремонно тіпати за м’які вуха. У відповідь на ці дитячі пустощі величезний пес лише добродушно, поблажливо мружив свої розумні карі очі, обережно й неймовірно ніжно облизуючи крихітні пальчики своїм великим, шорстким язиком, виражаючи цим абсолютну любов і покірність.
Прогулянки на свіжому, живильному повітрі дуже швидко стали для цієї незвичайної, гармонійної трійці найулюбленішим, найприємнішим і найочікуванішим щоденним ритуалом, який незмінно приносив їм усім величезне, ні з чим не зрівнянне задоволення й душевний спокій. Марина завжди гранично ретельно, акуратно й неквапливо збирала свого улюбленого Данила, дбайливо закутуючи його в м’які, теплі, пастельних тонів байкові ковдри, тоді як радісний Барон нетерпляче, в передчутті, переступав із лапи на лапу в коридорі. Щойно в тиші дзвінко клацав важкий металевий замок вхідних дверей, пес миттю, наче за помахом чарівної палички, змінювався, прибираючи горду, сувору позу й усім своїм грізним виглядом демонструючи повну готовність нести почесну вуличну варту.
Одного особливо прекрасного, по-справжньому теплого, сонячного й лагідного червневого дня Марина, як завжди, плавно, ритмічно й зовсім неквапом котила легкий дитячий візочок їхньою найулюбленішою, прохолодною тінистою алеєю. Цей затишний, давно вивчений маршрут пролягав біля самого пологого берега мальовничого, виблискуючого на сонці місцевого озера, де густі, розлогі крони старих, могутніх дерев створювали приємну, рятівну прохолоду навіть у найсильнішу, виснажливу літню спеку. Легкий, неймовірно освіжний вітерець ніжно й грайливо перебирає зелене листя, приносячи з собою тонкі, солодкуваті аромати квітучих паркових кущів, запах свіжої, прохолодної озерної води й аромат нагрітої яскравим денним сонцем густої лугової трави….
