Подружжя часто сперечалося, і причиною сварок завжди були гроші. Тільки Емма залишалася в цьому домі променем тепла. Щодня вона виходила до узлісся і залишала там шматочки хліба, яблука, іноді печиво, кажучи, що годує білого ангела.
Людмила лише сміялася з цих дитячих фантазій. Але Михайло одного разу сам побачив у тумані між деревами величезну білу тінь, що спостерігала за дівчинкою. З того дня вовк з’являвся все частіше, тримаючись на відстані, але досить близько, щоб Емма знала — він поруч.
Вони дивилися один на одного довго і мовчки, ніби між ними існував незримий зв’язок, зрозумілий тільки їм двом. І коли дівчинка раптово захворіла, відчуваючи слабкість, блідість і біль у грудях, вовк знову з’явився біля будинку. Він стояв під її вікном ночами і вив, не загрозливо, а скорботно, ніби передчував біду.
Жовтень приніс погані новини: вранці, коли Михайло відкрив листа з банку, його руки затремтіли. Це було остаточне повідомлення про стягнення боргу, і чорні літери розпливалися перед очима. Земля, на якій виросли п’ять поколінь його родини, ішла з-під ніг.
Людмила поставила чашку кави на стіл і рівним голосом промовила: «Ми втрачаємо все, Михайле». Він мовчки кивнув, відчуваючи, як у грудях росте липкий страх. У ту ж секунду задзвонив телефон — це була лікарка Олена Морозова, і голос її був вкрай напруженим.
«Вам потрібно приїхати, це стосується Тараса», — сказала вона про семирічного сина Михайла. Хлопчик з довірливими очима сидів у приймальні, бовтаючи ногами, поки лікарка говорила тихим голосом, кожне слово якого падало як камінь. Його аналізи були поганими, рівень ферментів зашкалював, потрібна була термінова і дорога операція.
Михайло не відразу усвідомив сенс сказаного і тільки перепитав про вартість. «Близько двохсот вісімдесяти тисяч гривень», — відповіла лікарка. Склавши в умі суму боргу банку і вартість лікування сина, він зрозумів, що це майже півмільйона, і таких грошей взяти було ніде.
Увечері він сидів у сараї, дивлячись на напівпорожню пляшку, і сльози безсилля текли по його обличчю. Прийшла Людмила, сіла поруч і заговорила спокійним, лякаюче м’яким голосом. «Є вихід, — сказала вона. — Емма».
Михайло підняв очі, не розуміючи, до чого вона веде. «Твій брат залишив їй спадок, майже мільйон гривень. Якщо вона не доживе до повноліття, все перейде нам». Михайло схопився, перекинувши стілець: «Ти з глузду з’їхала?..
Коментування закрито.