Після відходу німого зв’язкового в холодній київській квартирі запанувала неймовірно гнітюча, тривожна тиша. Олексій і Анна сиділи за маленьким кухонним столом, зовсім не в змозі зрушити з місця від пережитого потрясіння. На колінах жінки мирно спав урятований пухнастий герой, тихо сопучи своїм маленьким вологим носом.
Очікування дій у відповідь від військової поліції перетворилося на справжнє витончене психологічне катування. Кожна хвилина тяглася, мов густа смола, змушуючи змучену уяву малювати найстрашніші картини можливого провалу. Олексій міцно тримав крижані руки дружини у своїх долонях, намагаючись передати їй хоч краплю свого внутрішнього солдатського спокою.
За мутним кухонним вікном почав накрапати дрібний, пронизливо холодний осінній дощ, барабанячи по старому бляшаному карнизу. Ця похмура сіра погода ідеально відбивала той темний стан душі, у якому вони перебували довгі місяці. Але тепер глибоко всередині кожного з них яскраво розгорялося гаряче, нестримне полум’я прийдешньої справедливої відплати.
Олексій постійно прокручував у голові всі цинічні слова й нахабні вчинки Ігоря, який їх зрадив. Ця людина без найменших докорів сумління грала на найсвятіших почуттях людей, збираючи величезні пожертви. Він перетворив загибель найкращого друга на чудовий піар-привід для власного збагачення й зміцнення брехливого іміджу героя.
Близько полудня екран зашифрованого смартфона нарешті засвітився, відображаючи вхідний дзвінок від майора Коваленка. Олексій миттєво схопив слухавку, затамувавши подих і ввімкнувши гучний зв’язок, щоб Анна теж могла все чути. Голос офіцера звучав гранично сухо, по-військовому чітко й зовсім не віщував жодних довгих ліричних відступів.
Майор повідомив, що оперативна група негайно висунулася за вказаними на нашийнику координатами занедбаного гаража. Вони провели приховане проникнення на охоронюваний об’єкт і виявили там величезний склад украденого військового обладнання. Усі коробки з дорогими дронами й тепловізорами мали характерні маркери їхнього зруйнованого волонтерського фонду.
Інформація з котячого нашийника підтвердилася на всі сто відсотків, перетворивши підозри на залізобетонні кримінальні факти. Криміналісти також знайшли всередині гаража темні бурі плями, які з великою ймовірністю були запеченою кров’ю вбитого Михайла. Коваленко заявив, що тепер їхнє головне завдання — взяти Ігоря на гарячому під час спроби збуту краденого.
Офіцер розповів, що його люди вже давно впровадилися в місцеві кримінальні кола чорного ринку зброї. Вони пустили чутку про появу великого й дуже щедрого оптового покупця, який шукає якісну військову оптику. Жадібний Ігор очікувано клюнув на цю привабливу наживку й уже призначив таємну зустріч на сьогоднішній вечір.
Олексій безапеляційним, жорстким тоном заявив колишньому командирові про свій категоричний намір особисто брати участь в операції. Він аргументував це своїм священним правом поквитатися за смерть найкращого друга й розтоптану честь власної родини. Майор важко зітхнув у слухавку, але після короткої паузи дав свою неохочу, проте тверду згоду на присутність.
Однак Коваленко поставив дуже жорстку умову: солдат перебуватиме винятково в групі зовнішнього оточення периметра. Олексієві категорично заборонялося вступати в прямий фізичний контакт із підозрюваним до повного офіційного затримання. Піхотинець стиснув щелепи так сильно, що скрипнули зуби, але був змушений підкоритися наказу старшого за званням.
Після завершення важливої розмови Олексій почав мовчки й зосереджено збирати свою особисту тактичну екіпіровку. Він перевірив надійність кріплення кобури, запасні важкі магазини пістолета й гостроту леза свого армійського бойового ножа. Анна з невимовним болем і величезним страхом спостерігала за цими звичними смертоносними ритуалами чоловіка.
Вона чудово розуміла, що просто не має жодного морального права відмовляти його від цього небезпечного кроку. Михайло був для них обох як рідний брат, і його підле вбивство вимагало обов’язкової справедливої відплати. Жінка тихо підійшла до чоловіка зі спини й міцно обійняла його, притулившись мокрою щокою до жорсткої тканини камуфляжу.
Олексій розвернувся й дбайливо поцілував дружину в чоло, пообіцявши неодмінно повернутися додому живим і неушкодженим. Він суворо наказав їй замкнути старі двері на всі замки й нікому не відчиняти до його особистого дзвінка. Урятований кіт у цей момент зіскочив зі стільця, підійшов до ніг солдата й тихо, підбадьорливо нявкнув.
Попрощавшись із родиною, боєць рішуче ступив у темний під’їзд, відчуваючи, як адреналін знову закипає в крові. Він швидко спустився брудними бетонними сходами, повністю перемикаючись із режиму втомленого чоловіка в режим холоднокровного мисливця. На вулиці його вже чекав непримітний темно-синій мікроавтобус із тонованими вікнами, припаркований біля сусіднього обшарпаного будинку.
Олексій швидко застрибнув у салон, де його зустріли кілька суворих озброєних бійців спецназу військової поліції. Повітря всередині тісної машини було густо просякнуте запахом збройового мастила, міцної чорної кави й дешевого тютюну. Майор Коваленко сидів за невеликим розкладним столиком, уважно вивчаючи докладні схеми занедбаного гаражного кооперативу.
Офіцер коротко кивнув прибулому сержантові й відразу перейшов до детального інструктажу всієї штурмової групи. План захоплення був розроблений гранично чітко, з ретельним урахуванням усіх можливих шляхів відходу для переляканого злочинця. Головна мета полягала в тому, щоб узяти зрадника абсолютно живим і змусити його публічно зізнатися в усіх злочинах.
Роль щедрого столичного покупця мав блискуче зіграти досвідчений оперативник із позивним Сокіл, обвішаний прихованими мікрофонами. Він мав особисто переконатися, що товар справді перебуває на місці, і передати Ігорю мічені великі купюри. Щойно пачки фальшивих грошей опиняться в руках Ткаченка, негайно пролунає умовне кодове слово для початку блискавичного силового штурму.
Олексієві виділили найдальшу позицію біля бетонного паркану, через яку Ігор міг спробувати втекти в разі провалу. Йому видали спеціальну портативну глушилку зв’язку й надійну рацію з тактичним навушником для координації дій з усією командою. Солдат уважно перевірив видане казенне обладнання, відчуваючи звичну, заспокійливу вагу бойового спорядження на своїх міцних плечах.
Важкий мікроавтобус повільно рушив із місця, плавно розчиняючись у густому сірому тумані дощових осінніх київських вулиць. Кожен озброєний боєць усередині машини був глибоко занурений у свої власні важкі думки перед початком небезпечної справи. Олексій невідривно дивився на мокрий блискучий асфальт крізь вузьку щілину в щільному тонуванні, подумки звертаючись до загиблого Михайла.
Він щиро клявся своєму мертвому найкращому другові, що сьогодні справедливість нарешті восторжествує за будь-яку, навіть найвищу ціну. Уся ця неймовірно довга, болісна кримінальна історія з украденими дронами й зламаними людськими долями мала закінчитися саме сьогодні. Старий занедбаний гаражний кооператив на околиці міста стрімко наближався, готуючись стати фінальною ареною для жорстокої битви з абсолютним злом.
Група професійних оперативників почала абсолютно непомітно розосереджуватися по периметру, зливаючись із брудними цегляними стінами й іржавими металевими воротами. Крижаний вітер помітно посилився, надійно приховуючи випадкові звуки кроків і створюючи ідеальні природні умови для організації прихованої засідки. Смертельний капкан для неймовірно цинічного зрадника Ігоря Ткаченка був повністю встановлений і чекав на свою жадібну жертву…
