Кіт недовірливо понюхав простягнутий шматочок тушкованки, його довгі вуса дрібно затремтіли від принадного м’ясного запаху. Наступної миті тварина жадібно вчепилася в їжу, ковтаючи солдатське частування майже не жуючи. Олексій дивився на цю картину, відчуваючи, як по його брудній щоці котиться скупa пекуча сльоза.
Очі піхотинця налилися кров’ю й слізьми, коли він розгледів моторошні рани на худому тілі пухнастого бідолахи. Ліве вухо кота було наполовину відірване, а на запалому боці зяяла глибока, лячна ссадна, запечена кров’ю. Серце пішло в п’яти від важкого усвідомлення того, скільки первісного жаху пережило це абсолютно беззахисне створіння.
Тварина доїла м’ясо й раптом слабо, майже беззвучно нявкнула, згорнувшись маленьким клубочком біля важких армійських берців. Олексій обережно погладив її по запиленій голові, фізично відчуваючи пальцями кожен гострий хребець на виснаженій спині. Кіт не відсахнувся від грубої ласки, а навпаки, притиснувся до брудної тактичної рукавички бійця, шукаючи рятівного тепла.
Раптом товсті стіни підвалу знову здригнулися від неймовірно потужного прильоту ворожого артилерійського снаряда просто в дах. Згори густо посипалися великі шматки штукатурки, супроводжувані оглушливим скреготом зім’ятої сталевої арматури й бетонних перекриттів, що валилися. Іван Кравченко голосно вилаявся добірним матом, люто струшуючи густий білий пил зі свого розпеченого закопченого кулемета.
Командир відділення подав різкий умовний сигнал, наказуючи всім бійцям, що лишилися, готуватися до негайного прориву з укриття. Залишатися всередині будівлі, що стрімко руйнувалася, було рівнозначно добровільному самогубству під багатотонними завалами мертвого бетону. Солдати почали неймовірно швидко перевіряти зброю, звично пересмикуючи затвори й перевіряючи надійність кріплення повних запасних магазинів.
Олексій миттєво зрозумів, що просто фізично не зможе залишити цю змучену тварину помирати в холодній темряві. Він гарячково розстебнув верхні ґудзики свого теплого бушлата, створюючи невеликий безпечний простір на грудях під бронежилетом. Солдат гранично дбайливо підняв кота й сховав його за пазуху, застебнувши щільну куртку майже до самого підборіддя.
Кіт перелякано пискнув у темряві, але потім відчув жар людського тіла й миттєво затих у своєму новому сховку. Олексій двічі поплескав себе по грудях, подумки даючи священну обіцянку цьому маленькому клубочку життя неодмінно витягти його звідси. У цей критичний момент рація знову захрипіла, передаючи точні координати безпечного коридору для негайного тактичного відступу групи.
Іван Кравченко першим кинувся до вузького пролому в стіні, поливаючи руїни навпроти довгими придушувальними кулеметними чергами. Ворожі кулі злобно защолкали по розбитій цеглі, висікаючи фонтани яскравих іскор у сірому осінньому запиленому присмерку. Олексій стрімко рвонув слідом за вірним товаришем, міцно притискаючи ліву руку до грудей, щоб надійно захистити схованого кота.
Зруйнована вулиця зустріла їх щільним задушливим димом від палаючих шин і нестерпним запахом тліючого токсичного пластику. Бійці швидко перебігали від однієї глибокої вирви до іншої, намагаючись триматися якомога нижче до рятівної холодної землі. Над їхніми касками зі зловісним пронизливим свистом проносилися смертоносні уламки, начисто зрізаючи вцілілі голі гілки мертвих дерев.
Під час чергової перебіжки Олексій несподівано спіткнувся об покинутий дитячий велосипед і сторчголов полетів у глибоку багнюкову яму. Він інстинктивно згрупувався в польоті так, щоб сильний удар припав на спину, вберігаючи дорогоцінну крихку ношу на своїх грудях. Кіт під курткою відчайдушно заворушився від страху, глибоко впиваючись гострими кігтиками в термобілизну солдата крізь щільну тканину.
Боєць блискавично схопився на ноги, важко дихаючи й випльовуючи гіркий будівельний пил із пересохлого рота. Адреналін бурлив у венах із неймовірною силою, повністю заглушаючи ниючий біль від сильного забою й безлічі дрібних подряпин. Попереду крізь дим уже виднілися іржаві остови згорілих автобусів, що правили за головний орієнтир для виходу до своїх укріплених позицій.
Іван відважно прикривав відхід своїх товаришів, безперервно посилаючи у ворожий бік розпечений свинець до повного спорожнення масивного короба. Ворог підступно спробував накрити їх щільним мінометним вогнем, але важкі снаряди лягали з невеликим перельотом, безжально розриваючи порожню землю. Українські артилеристи нарешті відкрили неймовірно потужний контрбатарейний вогонь, змусивши зухвалого противника тимчасово припинити свій смертоносний обстріл.
Це коротке рятівне вікно тиші стало справжнім дивом для гранично виснаженої й смертельно втомленої штурмової групи. Солдати здійснили свій останній, найвідчайдушніший вольовий ривок, буквально ввалюючись у глибокі траншеї своїх захищених тилових позицій. Олексій неймовірно важко осів на сире дно окопу, жадібно хапаючи ротом холодне повітря, наскрізь просякнуте їдким порохом.
Медик роти, молодий енергійний хлопець із позивним Док, тут же підскочив до захеканих і вкритих брудом бійців. Він почав гранично швидко оглядати кожного солдата на предмет прихованих поранень, професійно й жорстко обмацуючи руки й ноги. Коли черга дійшла до Олексія, досвідчений медик украй здивовано подивився на дивно відкопилену куртку важко дихаючого піхотинця.
Солдат слабо й вимучено всміхнувся крізь товстий шар бруду на обличчі й украй обережно розстебнув блискавку свого бушлата. На тьмяне світло боязко виглянула чумаза, неймовірно худа котяча мордочка з одним переляканим, напіврозплющеним зеленим оком. Док здивовано й голосно присвиснув, повільно похитавши головою від щирого подиву перед цією зовсім несподіваною знахідкою в самому пеклі.
У цей зворушливий момент до окопу підійшов командир роти, суворо й уважно оглядаючи своїх дивом уцілілих підлеглих. Він смертельно втомлено потер почервонілі очі, глибоко зітхнув і тихим голосом повідомив новину, в яку вже ніхто зовсім не вірив. Групі виснаженого Олексія було офіційно підписано довгоочікуваний наказ про негайну ротацію й надання короткострокової відпустки на десять днів.
Серце Олексія забилося в шаленому, рваному ритмі від щасливого усвідомлення того, що він зовсім скоро побачить свою кохану Анну. Він міцно притиснув до себе врятованого кота, фізично відчуваючи неймовірний приплив зовсім нових сил і гострої, п’янкої надії. Цей маленький живий скелет став для нього своєрідним щасливим талісманом, який допоміг пережити сьогоднішній нескінченний пекельний день.
Пізно ввечері того ж дня вцілілі бійці мовчки вантажилися в старенький волонтерський мікроавтобус, щоб вирушити на найближчий працюючий вокзал. Кіт, якого Олексій про себе назвав просто Малим, тихо й мирно спав у нього на колінах, дбайливо загорнутий у чистий фліс. Попереду лежала довга й виснажлива дорога до Києва, де втомленого солдата віддано чекала його кохана, але дуже змучена дружина.
Олексій невідривно дивився в темне холодне вікно автомобіля, з болем згадуючи всі ті страшні біди, що звалилися на його родину. Ігор Ткаченко продовжував щодня отруювати життя Анни, нахабно відчуваючи свою абсолютну, нічим не пробивну безкарність і безмежну фінансову владу. Але тепер, коли рішуче налаштований солдат нарешті повертався додому, він був цілком готовий покласти край цьому затягнутому несправедливому кошмару.
Важка дорога до Краматорська минула в неймовірно тривожній, неспокійній напівдрімоті під монотонний тихий гул старого автомобільного мотора. Там змучені піхотинці мали організовано пересісти на спеціальний евакуаційний потяг, що прямував просто до вільної столиці України. Олексій украй дбайливо притримував мирно сплячого кота обома руками під час кожного різкого, болісного поштовху на розбитій фронтовій дорозі.
На слабо освітленому вокзалі панувала звична нервова метушня озброєних військових, метких волонтерів і рідкісних переляканих мирних жителів із величезними сумками. Олексій швидко купив у дивом уцілілому місцевому кіоску трохи дешевого котячого корму, витративши на це свої останні готівкові гроші. Малий з’їв усе запропоноване сухувате частування з тією ж дикою, неконтрольованою жадібністю, що й ту саму першу порцію солдатської тушкованки.
Організована посадка в темний потяг минула неймовірно швидко, без зайвих порожніх розмов і непотрібних слізливих емоційних прощань на холодному пероні. Олексій мовчки зайняв своє законне місце на жорсткій нижній полиці в старому, гучно скрипучому купейному вагоні без освітлення. Він акуратно поклав кота просто поруч із собою, дбайливо накривши його своїм щільним форменим кітелем для збереження додаткового тепла.
Ритмічний стукіт залізних коліс потяга діяв неймовірно заспокійливо, поступово стираючи із запаленої пам’яті недавні жахи нескінченних артилерійських бомбардувань. У втомленій голові Олексія почав поволі визрівати гранично чіткий план дій щодо виведення підлого зрадника Ігоря на чисту воду. Він чудово розумів, що діяти тепер доведеться максимально хитро й розумно, адже будь-який відкритий фізичний конфлікт лише сильніше зашкодить беззахисній Анні.
Глибоко серед ночі кіт несподівано прокинувся й почав неймовірно голосно муркотіти, ритмічно перебираючи кістлявими лапками по грудях утомленого солдата. Це було настільки дивно й несподівано в суворому контексті війни, що Олексій мимоволі й щиро всміхнувся в цілковитій темряві холодного вагона. У цьому слабкому, уривчастому муркотінні ховалася воістину величезна, незламна воля до життя, яку не змогли зламати навіть криваві руїни Бахмута.
Ближче до ранку краєвид за брудним вікном кардинально змінився, змінивши зруйновані чорні будинки на мирні, не зачеплені війною зелені поля. Солдат тремтячими руками дістав телефон, що розряджався, і швидко надіслав дружині коротке текстове повідомлення про те, що він уже під’їжджає. Довгоочікувана відповідь від Анни надійшла майже миттєво, складаючись лише з безлічі плачучих смайликів і теплих слів подяки Богові.
Олексій твердо вирішив поки що нічого не казати їй про врятованого пухнастого кота, ретельно готуючи невеликий, але дуже приємний сюрприз. Він зовсім не знав, як засмучена Анна відреагує на появу хворої тварини в їхньому нинішньому вкрай скрутному фінансовому становищі. Однак внутрішня солдатська інтуїція наполегливо підказувала бійцеві, що цей нещасний пухнастий бідолаха посланий їм самою мінливою долею не просто так.
Важкий потяг вкрай повільно втягувався під високі бетонні склепіння центрального київського вокзалу, видаючи неймовірно пронизливий, різкий для слуху скрегіт зношених гальмівних колодок. Осіння столиця зустріла фронтовика густим, пронизливим сірим туманом і моторошним виттям сирен повітряної тривоги, що розкотисто лунало десь зовсім удалині. Проклята війна вперто дотягувалася своїми невидимими кістлявими пальцями навіть сюди, отруюючи розмірене життя мирних цивільних постійним липким страхом.
Олексій звичним рухом сховав кота назад за широку пазуху, легко підхопивши свій неймовірно важкий армійський рюкзак за одну міцну лямку. Він упевнено ступив на бетонний перон, глибоко вдихаючи прохолодне ранкове повітря рідного мирного міста, за яким так нестерпно скучив. Попереду на нього неминуче чекали холодний дім боржників, втомлена заплакана дружина й украй небезпечна, але неминуча битва за власну вкрадену честь…
