Раптом він згадав про маленький, пом’ятий шоколадний батончик, який йому перед самим від’їздом передав молодий кулеметник Іван Кравченко. Солдат швидко дістав із свого тактичного рюкзака цю скромну солодкість, яка справжнім дивом уціліла під час учорашньої неймовірно жорстокої бійки. Він дбайливо поклав шоколадку поруч із пишними великодніми пасками, подумки побажавши своєму вірному бойовому побратимові неодмінно вижити в цій страшній м’ясорубці.
У коридорі почулися легкі, швидкі кроки, і на порозі освітленої кухні з’явилася заспана, але безмежно щаслива Анечка. Дівчинка з радісним, дзвінким вереском кинулася назустріч батькові, міцно обхопивши його шию своїми тонкими, ніжними дитячими ручками. Михайло легко підхопив донечку на руки, зариваючись утомленим обличчям у її пухнасте волосся й фізично відчуваючи, як відступає останній внутрішній біль.
Слідом за донькою до кухні плавно увійшла Марія, одягнена в простий домашній халат, але для Михайла вона зараз була прекрасніша за будь-яку королеву. Її виразні очі сяяли тією самою непохитною, глибокою вірою й щирою любов’ю, яка завжди надавала йому життєвих сил на небезпечній передовій. Вона неймовірно ніжно обійняла чоловіка зі спини, довірливо притулившись теплою щокою до його широкої, надійної спини справжнього й вірного захисника.
Сніданок цього світлого святкового ранку здавався багатостраждальній родині Коваленків найсмачнішим і найрозкішнішим бенкетом за все їхнє довге життя. Вони з величезним апетитом їли солодку сусідську паску, радісно ділили фронтову шоколадку й просто щиро насолоджувалися кожною миттю, проведеною разом. У їхніх тихих, безмежно затишних розмовах не було сказано жодного слова про вчорашній нічний жах чи майбутнє повернення на жорстоку війну.
Анечка з величезним захватом показувала батькові свої барвисті дитячі малюнки, які вона спеціально й старанно підготувала до його довгоочікуваного повернення додому. Михайло уважно слухав її дзвінкий, цілком безтурботний голосочок, гранично ясно розуміючи, що саме заради цього дзвінкого сміху він щодня ризикує життям. Це був той самий довгоочікуваний, найпотужніший емоційний катарсис, який цілком змивав усю глибоко в’їдену в шкіру й душу отруйну порохову гар.
Марія дуже тихо заварила міцний чорний чай, аромат якого остаточно витіснив із квартири будь-які похмурі спогади про вчорашніх незваних кримінальних гостей. Вона невідривно дивилася на сильні, вкриті дрібними бойовими шрамами руки свого чоловіка, прекрасно усвідомлюючи, яку саме неймовірну ціну він платить за їхній мирний сон. Жінка подумки дала собі тверду, непорушну клятву продовжувати свою благородну волонтерську діяльність із подвоєною силою, щоб якнайшвидше наблизити день остаточної перемоги.
Телефон на столі раптом коротко завібрував, висвітивши на екрані тепле текстове повідомлення від командира роти Сергія Шевчука. Досвідчений капітан цілком щиро вітав свого найкращого бійця зі світлим святом Великодня й наполегливо бажав йому як слід відпочити в родинному колі. Михайло по-доброму всміхнувся, швидко набрав відповідне вдячне повідомлення й назавжди перевів свій смартфон у цілком беззвучний режим до кінця цього ідеального дня.
Сонячні промені весело й безтурботно грали на чистому склі, яскраво відбиваючись у радісних, сяючих очах маленької Анечки, яка захоплено жувала солодкий подарунковий шоколад. У цю неймовірно світлу, наскрізь просякнуту любов’ю мить досвідчений штурмовик абсолютно точно знав, що жодне зло у світі не здатне зламати український народ. Життя, непорушна віра й щира любов завжди здобувають беззаперечну, славну перемогу над смертю, тваринним страхом і суцільною темрявою, як і вчить нас велике свято Воскресіння.
