Іван Семенович налив собі ще чаю й продовжив оповідь. Залишившись сама, Марія почала активно збирати й сушити різні трави. Селом поповзли чутки, що вона навчилася читати замовляння й робити настоянки.
До новоспеченої знахарки потягнулися люди з хворими спинами й безсонням. Багатьом вона справді допомагала, хоча вірили їй далеко не всі. Лідія спитала, що ж сталося зі старою далі.
Сусід відповів, що роки брали своє, і Марія сильно постаріла. З донькою вона остаточно посварилася, і та перестала її навідувати. Залишившись у повній самотності, стара почала стверджувати, що ділить будинок із кимось невидимим.
Вона розповідала сусідам про нічні кроки й голос утопленого сина. Лідія відчула, як по спині пробіг неприємний, колючий холодок. Вона уточнила, чи справді мати вірила в присутність загиблого Альоші.
Старий підтвердив, що Марія була впевнена в блуканнях привида по кімнатах. Дух нібито шукав її, щоб сказати щось надзвичайно важливе. Односельці вважали ці розповіді проявом старечого божевілля.
Але одного разу стару жінку знайшли мертвою на підлозі її власної кухні. Лікарі діагностували зупинку серця, але обличчя покійної спотворила маска жаху. Здавалося, перед смертю вона пережила неймовірно сильний переляк.
І саме після похорону в осиротілому будинку почалися справжні дивини. Уночі в порожніх вікнах стало загорятися яскраве світло, попри обрізані дроти. Іван Семенович зізнався, що сам бачив це неприродне сяйво.
Коли він підходив ближче, двері виявлялися замкненими, а всередині нікого не було. З будинку часто долинали дивні звуки: хтось несамовито кричав або гірко плакав. Лідія обхопила теплу кружку руками, намагаючись угамувати дрож, що бив її.
Вона подивилася старому в очі й спитала, чи вірить він в існування паранормального. Той філософськи знизав плечима, зауваживши, що за довге життя бачив усяке. Він не був певен у природі цих явищ, але точно знав, що з будинком не все гаразд.
Жінка у відчаї спитала, що ж їй тепер робити в цій ситуації. Сусід знову порадив їй зібрати речі й негайно поїхати. Лідія повторила, що це її єдине житло, на яке пішли всі заощадження.
Старий подивився на неї з глибоким, щирим людським співчуттям. Він порадив їй триматися й не піддаватися руйнівному страху. Іван Семенович пообіцяв прийти на допомогу на перший поклик.
Подякувавши за відвертість, Лідія повільно побрела до свого подвір’я. У її голові складався пазл: мати не змогла відпустити загиблого сина. А потім вона сама померла в цих стінах за вельми загадкових обставин.
І тепер Лідія опинилася замкненою в будинку з дуже важкою історією. Усе це звучало як сценарій дешевого містичного фільму. Але нічні голоси, кроки й розчинене вікно були моторошною реальністю.
Можливо, сусід мав цілковиту рацію, радячи тікати без оглядки. Однак, зайшовши у двір, Лідія з любов’ю подивилася на своє похилене житло. Вона вирішила, що не здасться так просто й боротиметься.
Вона мала намір розібратися в ситуації й знайти спосіб жити спокійно. У неї просто не було іншого виходу з цього глухого кута. Увійшовши всередину, вона щільно зачинила двері й почала готуватися до ночі.
Ця ніч виявилася неймовірно довгою й сповненою тривожного чекання. Лідія лягла поверх ковдри в одязі, тримаючи під рукою телефон і ліхтарик. Вона спала короткими уривками, здригаючись від кожного випадкового шереху…
