Лідія стояла перед будинком і дивилася на нього з недовірою. Невже це правда, і за 70 тисяч вона стала власницею цілої ділянки? У місті за ці гроші неможливо було навіть кімнату зняти на рік, а тут стояв справжній будинок.
Хай він старий, хай це глухе село, зате це своє, власне житло. Вона рішуче штовхнула дерев’яну хвіртку. Та рипнула так голосно, що з сусідньої ділянки з шумом злетіли ворони.
Лідія здригнулася від несподіванки, але змусила себе йти далі. Двір перед будівлею заріс густою травою по пояс. Усюди виднілися непрохідний бур’ян, кропива й чіпкий реп’ях.
Стара яблуня з викривленим стовбуром самотньо стояла посеред цих заростей, роняючи на землю гнилі плоди. Сарай перекосився так сильно, що здавалося, ніби він ось-ось завалиться. Його дах провалився, а дошки стирчали в різні боки, але сам житловий будинок виглядав досить міцним.
Колоди потемніли від часу й частих дощів, вінці щільно зійшлися, а фундамент зовсім не просів. Дах зберігся цілим, хоч і був густо вкритий зеленим мохом. Вікна були щільно забиті масивними дошками.
На одній віконниці висів важкий замок, проіржавілий буквально наскрізь. Лідія повільно піднялася на дерев’яний ґанок. Дошки тривожно прогнулися під її вагою, але все ж витримали це навантаження.
Вона дістала з кишені заповітний ключ. Він був великий, старовинний, з гарною химерною голівкою. Рієлтор у райцентрі передав його їй разом із підписаним договором купівлі-продажу.
Цей чоловік був напрочуд мовчазний, коли нова власниця розпитувала його про куплений будинок. Він лише коротко кинув, щоб вона брала нерухомість, якщо вже зважилася, додавши, що там роки три чи чотири ніхто не жив. На її цілком слушне запитання про причини такого тривалого простою він відповів, що колишня господиня померла.
Рідні в покійної не виявилося, тому ветхий будинок відійшов муніципалітету. Будівлю намагалися продати кілька разів, але всі потенційні покупці зрештою відмовлялися. Коли Лідія спитала, чому люди передумували, рієлтор лише знизав плечима й відвернувся.
Він послався на те, що село далеке, а нормальних доріг до нього немає. Чоловік додав, що молодь роз’їхалася, тому такий будинок просто нікому не потрібен. Але самотній Лідії він був життєво необхідний.
Після тяжкого розлучення жінка залишилася зовсім ні з чим. Квартира за рішенням суду повністю дісталася її колишньому чоловікові. Постійної роботи не було, а скромні заощадження стрімко танули.
Ці 150 тисяч були всім, що вона насилу накопичила за два роки, перебиваючись випадковими заробітками. І коли жінка побачила оголошення про продаж будинку за таку ціну, вона зрозуміла, що це її останній шанс. Лідія зусиллям вставила ключ у замкову шпарину…
