Тієї ж глибокої ночі Тимур таємно дістався до найближчого робочого таксофона на самій околиці промзони. Він зателефонував своєму вірному юристові Віктору, віддаючи накази крижаним безкомпромісним тоном справжнього корпоративного боса. Магнат доручив заморозити банківські рахунки й негайно зібрати юридичні докази незаконних махінацій.
Перед швидким від’їздом він довго сидів на старих скрипучих східцях під беззоряним промисловим небом. Анна, що вийшла надвір, тихо запитала, якою саме людиною він збирається повернутися до них назад. Вона хотіла знати, чи повернеться добрий помічник, чи моторошний владний бос синдикату.
Тимур не зміг збрехати цій неймовірній жінці й волів залишити складне філософське запитання без відповіді. Увійшовши всередину, він довго цілував сплячу Поліну, тяжко й болісно прощаючись із новою любою родиною. Чоловік залишив під подушкою конверт з останніми грішми й назавжди пішов у нічну густу темряву.
Анна стоїчно слухала його тихі кроки, що віддалялися, звично приховуючи гострий душевний біль і сльози. У її важкому житті чоловіки завжди йшли безповоротно, залишаючи по собі лише руїну. Але цього разу глибоко всередині зламалося щось справді світле, про існування чого вона навіть не підозрювала.
Утікач дістався столиці лише на світанку після довгої й виснажливої поїздки міжміським автобусом. Вірний Віктор уже віддано чекав на нього в непримітному дешевому готелі на самій околиці величезного мегаполіса. Тимур почувався суворим полководцем, який невблаганно повертається на вирішальне й масштабне поле бою.
Старий досвідчений юрист ледве впізнав у цьому засмаглому чоловікові з мозолями свого колишнього доглянутого боса. Однак його важкий і пронизливий погляд залишився цілком незмінним і таким самим моторошним. Віктор чудово підготував усі необхідні докази кричущих фінансових злочинів жадібних змовників.
Уважно вивчивши кожен компрометувальний паперовий документ, Тимур прийняв душ і вдягнув бездоганний строгий костюм. У дзеркалі знову владно відбився впливовий і могутній бос найбільшого інвестиційного тіньового холдингу. Але глибоко в його темних очах тепер назавжди оселилася тепла тінь маленького вбогого вагончика.
Рівно о десятій ранку він неймовірно тріумфально й упевнено увійшов до головної будівлі власної корпорації. Ошелешений охоронець у лобі ледь не впустив рацію, побачивши воскресле законне начальство. Тимур мовчки попрямував до елітного скляного ліфта й піднявся на верхній поверх у розкішну залу засідань.
Двері величезної зали безшумно відчинилися, явивши картину нахабного й самовдоволеного торжества зрадників. Павло розвалився в директорському кріслі, попиваючи елітне шампанське у веселій компанії підступної Кіри. З появою законного власника в розкішному приміщенні зависла оглушлива й мертва моторошна тиша.
Приголомшена Кіра впустила кришталевий келих, який із дзвоном розлетівся по дорогій холодній мармуровій підлозі. На обличчі Павла миттєво змінилися непідробний тваринний страх і знайома лицемірна дружня усмішка. Він спробував розіграти бурхливу радість від чудесного повернення дивом урятованого партнера по бізнесу…
