Власниця медового голосу й уважного погляду, Зінаїда вміла вправно ухилятися від незручних розпитувань. Вона заявила, що є лише посередницею й не несе відповідальності за якість поставлених партій товару. Людмила натякнула, що знає про махінації з косметикою, і рішуче покинула задушливу аптеку.
Розмова з аптекаркою вийшла слизькою й неприємною, мов шматок мокрого мила. Після обіду Людмила поїхала до знахарки Віри й докладно переказала їй увесь цей діалог. Віра вислухала розповідь мовчки, дивлячись у вікно на торішнє бадилля, що розгойдувалося під вітром.
Телефон Альони лежав на кухонному столі екраном догори, коли Сергій зайшов налити собі води. На дисплеї яскраво світилися незаблоковані сповіщення від якогось невролога Романа. Лікар писав про результати аудіограми й пропонував приїхати до нього в міську клініку.
Сергій перечитав повідомлення кілька разів, поставив склянку на стіл і вийшов на холодний ґанок. Він сховав руки в кишені куртки й простояв так близько десяти хвилин, перетравлюючи прочитане. Чоловік злився через те, що дружина потай від нього консультувалася з міськими лікарями.
Уранці Альона сама підійшла до нього з горнятком кави й зізналася в листуванні з неврологом. Вона пояснила, що лікар підозрював у Арсена сенсоневральну приглухуватість, і вона просто боялася лякати чоловіка завчасно. Сергій рівним голосом відповів, що все зрозумів, і вийшов рубати дрова у двір.
Удари колуна з хрускотом розколювали непоступливі поліна на рівні половинки. Сергій зганяв на дереві свою злість на дружину, на ситуацію і на власні похмурі думки. Ця груба фізична дія була єдиним, що зараз працювало правильно й передбачувано.
Тим часом маленький Арсен уже другу годину безтурботно спав у домі знахарки Віри. Хлопчик дихав рівно, не здригаючись уві сні, як це постійно траплялося з ним удома. Віра тихо прикрила двері дитячої й вийшла до сусідньої кімнати, де працював майстер Гриша.
Гриша сидів на низенькому табуреті й старанно вистругував із сосни дерев’яного коня. Знахарка взяла з полиці пучок сухого звіробою й задумливо покрутила його в пальцях. Вона поділилася з майстром своїми думками про те, що хвороба дитини спричинена не генетикою, а якоюсь зовнішньою отрутою.
Віра була певна, що липка хімія передавалася малюкові щодня через дотики матері. Майстер перестав стругати деревину й тихо спитав, чи здогадується про це сама Альона. Віра з гіркотою констатувала, що мати зовсім не підозрює, що труїть власного сина.
Знахарка вийшла в город і торкнулася долонею шорсткої кори старої яблуні. У її пам’яті спливли болісні спогади про той час, коли їй було двадцять шість років. Тоді вона працювала лаборанткою на хімічному заводі й приносила отруйний запах додому на своєму одязі…
