Але Альона почула в цих словах щось зовсім інше. Вона почула те, що внутрішній голос тихо твердив їй уже пів року і що вона так старанно заглушала всіма можливими способами. Заїкаючись, вона перепитала Віру, і її голос прозвучав значно жорсткіше, ніж вона планувала.
Знахарка зізналася, що поки не знає точної причини, але твердо певна: біда йде до дитини від матері. Альона сприйняла це як особисту образу й загрозливо ступила вперед. Вона зажадала негайно віддати їй сина, але Сергій міцно взяв дружину за руку.
Альона обурювалася тим, що чужа жінка звинувачує її в заподіянні шкоди власному малюкові. Віра спокійно відповіла, що саме статус матері й привів Альону до цього дому. Знахарка й далі нерухомо сиділа з Арсеном на руках, не роблячи жодного найменшого руху назустріч назрілому скандалу.
Молода мати обернулася до свекрухи по підтримку чи осуд, сама до кінця не розуміючи, чого саме чекає. Обличчя Людмили залишалося кам’яним і не виражало абсолютно жодних емоцій. Сергій не витримав і попросив матір хоч якось втрутитися в ситуацію.
Людмила проігнорувала сина й прямо спитала Віру, чи зможе вона допомогти дитині. Знахарка відповіла, що їй потрібен час і присутність хлопчика поруч, щоб з’ясувати природу шкоди. Подивившись Альоні просто в очі, вона веліла залишити дитину в неї.
Альона в шоці розтулила рота, а Сергій розгублено уточнив, на який термін доведеться розлучитися із сином. Віра назвала термін у два тижні, припустивши, що може впоратися й раніше. Альона категорично заявила, що це божевілля і вона не залишить маленького сина з чужою людиною.
Людмила крижаним тоном відрізала, що вони залишають дитину тут. У цих двох словах не було ні емоцій, ні найменших пояснень. Альона з надією подивилася на чоловіка, але Сергій винувато опустив погляд у підлогу.
Тоді вона перевела погляд на Віру, в якої Арсен сидів на диво спокійно, захоплено розглядаючи свою долоню. Дитяча шапка зісковзнула з пальця Альони й м’яко впала на дерев’яну підлогу. Ніхто в кімнаті навіть не ворухнувся, щоб її підняти.
Удома дерев’яний коник на коліщатках сидів посеред порожньої дитячої кімнати й нікуди не їхав. Альона машинально підняла його з підлоги, покрутила коліщатко, що рипнуло, і поставила іграшку на колишнє місце. Потім вона вийшла з кімнати, але тут же повернулася й переставила коника ближче до вікна.
У спорожнілому домі без Арсена звуки поводилися незвично: вони розповзалися по кутках і безслідно розчинялися в гнітючій тиші. Альона механічно поставила грітися чайник, хоча зовсім не хотіла пити. Поки вода закипала, вона безцільно блукала між передпокоєм і кухнею, здригаючись від різкого свисту закипілого чайника.
Подруга Катя з’явилася о пів на першу дня з великою картатою сумкою, в якій щось багатообіцяюче дзеленчало. Вона з порога заявила, що набрала купу всього, і веліла приймати гостинці без зайвих запитань. Дівчина почала викладати вміст на стіл із методичністю людини, в якої завжди є чіткий план дій.
У сумці виявилися теплі пиріжки з м’ясом, трав’яний чай, яскрава упаковка дитячих кубиків, пляшка кефіру й видовжений флакон із бежевою етикеткою. Катя пояснила, що прихопила улюблений крем Альони зі своїх старих запасів. Альона покрутила флакон у руках і звичним жестом поставила його на полицю над мийкою, поруч із засохлим алое…
