— Пам’ятаєш, я розповідав тобі про ту стареньку, яку я зустрів на дорозі?
— Звісно, це та старенька-привид! — знову з усмішкою відповіла дружина. — Ти казав, що вона заблукала і що ти її підвіз. Але що тебе так турбує?
Її голос був м’яким, підтримуючим. Іван зітхнув: після її сміху він уже не дуже хотів їй щось розповідати, але все ж вирішив поділитися.
— Я… не можу перестати думати, що вона може бути пов’язана зі мною. Я відчуваю, що між нами є якийсь зв’язок, що я просто зобов’язаний знайти її і з’ясувати правду.
Його дружина злегка нахмурилася, і скептична усмішка майнула на її обличчі. Їй здавалося дивним, що Іван серйозно вірить, ніби випадкова старенька на дорозі може бути його матір’ю. Вона з сумнівом подивилася на нього і тихо запитала:
— Ти справді вважаєш, що вона може бути твоєю матір’ю?
Іван глибоко зітхнув, збираючись із думками, і відповів:
— Ти не розумієш. Це не просто випадкова зустріч. Тієї ночі вона почала співати в машині. І це була пісня, яку моя мама співала мені, коли я був дитиною — «Вічне кохання». Це був її голос, її інтонації, все так само, як я пам’ятаю.
Дружина злегка нахмурилася, але все ще не до кінця розуміла його захопленість.
— Ну, можливо, це просто збіг. Пісню цю багато хто знає…
— Якби тільки пісня, — продовжив Іван, не приховуючи хвилювання. — Але вона також залишила в машині старе покривало. Воно виглядало до болю знайомим, немов я бачив його в дитинстві. Коли я запитав її про нього, вона сказала, що моя мати вкривала мене таким самим, коли я був маленьким. Як вона могла знати такі подробиці?
Дружина, почувши його пояснення, замислилася, її скептицизм почав розсіюватися.
— Але, якщо вона дійсно знала твою матір, повернути її і запитати прямо тоді? Чому вона не сказала відразу?
Іван похитав головою, згадуючи ту ніч:
— Вона уникала конкретних відповідей. Вона ніби боялася або не могла сказати. Я сам не розумію чому. Але з кожним днем, поки її не було, я відчував, що зобов’язаний дізнатися правду. Це почуття не дає мені спокою.
Дружина подивилася на нього уважно, її обличчя пом’якшало.
— Добре, якщо це дійсно важливо для тебе, продовжуй шукати. Але, прошу тебе, будь обережним. Раптом це всього лише стара історія, а ти просто занадто в неї повірив.
Іван кивнув, хоча в глибині душі розумів, що йому не потрібно було додаткового підтвердження:
