Вона впевнено сказала, що в ті дні Петро був просто неймовірно, моторошно напружений. Чоловік постійно перебував у стані якоїсь підвищеної, майже параноїдальної тривожності. Але тоді любляча дружина логічно списувала цю дивну поведінку на важкий кінець навчального року й наближення складного літнього ремонту школи.
Потім слідчий професійно поцікавився загальним фінансовим становищем їхньої молодої родини в той період. Людмила простодушно підтвердила те, що вже й так було чудово відомо проникливому слідству. У тяжкому 1993 році їхня скромна родина раптом змогла купити дуже хорошу, простору квартиру в обласному центрі.
За словами вдови, ці величезні гроші Петро нібито отримав як щедру особисту премію від директора за свою відмінну й віддану роботу. Звісно, жодних офіційних бухгалтерських документів про цю фантастичну виплату в старому архіві школи не збереглося. Усі важливі бухгалтерські книги дев’яностих років дуже «вдало» загубилися під час давнього переїзду міської адміністрації до нової сучасної будівлі.
Тим часом досвідчені криміналісти повністю закінчили свою важку роботу в підвальній котельні через три дні. Їхній фінальний письмовий висновок був максимально докладним, технічним і вичерпним. Цегляна кладка фальшивої стіни була виконана напрочуд грамотно й високопрофесійно.
Використаний будівельний розчин за своїм хімічним складом ідеально відповідав усім ГОСТам початку дев’яностих років. Лабораторний аналіз підтвердив, що реальний вік цієї прихованої кладки становив приблизно 30 років. Головний експерт у своєму звіті особливо відзначив разюче високу якість виконаної нелегальної роботи.
Було цілком очевидно, що цю надійну стіну звели руки дуже досвідченого й умілого муляра. Усі цементні шви виявилися ідеально рівними, а кути приміщення були чітко й геометрично правильно вивірені. Це була зовсім не якась панічна й поспішна робота, а неймовірно акуратне, холоднокровне й продумане замуровування великого простору.
Стара армійська біографія завгоспа Савельєва чудово й логічно пояснювала наявність у нього такої специфічної будівельної навички. У молодості цей кремезний чоловік провів цілих три роки на суворій службі в армійському будбаті. Там він брав найбезпосереднішу й найактивнішу участь у капітальному зведенні різних цегляних казарм і військових складів.
Отже, Петро Ілліч просто прекрасно вмів професійно працювати з важкою цеглою й будь-яким будівельним розчином. На різкий контраст із ним, інтелігентний директор Громов узагалі ніколи в житті не працював руками. Ця освічена людина все своє свідоме життя лише викладала гуманітарну історію у світлих класах.
Громов став важливим керівником і директором у віці лише 30 років. Усі його реальні життєві навички обмежувалися виключно теорією педагогіки й паперовим адмініструванням. Усвідомивши це, Кузнєцов знову повернувся до ретельного вивчення тих самих прощальних записок, залишених для невтішних батьків.
У далекому 1992 році недосконала експертиза визнала їх абсолютно справжніми посланнями від самих зниклих дітей. Але наукові технології за минулі 30 років крокнули неймовірно далеко вперед. Сучасні, високоточні методи криміналістичного аналізу могли легко виявити те, що старі фахівці банально пропустили тоді через брак обладнання.
Усі ці роки моторошні записки дбайливо й акуратно зберігалися в щільних папках архіву кримінальної справи. Це були 24 зім’яті аркуші, грубо вирвані з найзвичайніших шкільних зошитів у клітинку й лінійку. Дуже досвідчена й прискіплива експертка-графолог Марина Вольська безперервно вивчала їх цілий робочий тиждень.
Вона використовувала новітній спектральний аналіз хімічного складу старого чорнила на кожному папірці. Фахівчиня під мікроскопом ретельно досліджувала силу механічного натиску кулькової ручки на поверхню паперу. Вона скрупульозно порівнювала найдрібніші, майже невидимі оку мікроелементи й завитки почерку.
Її підсумковий офіційний висновок виявився по-справжньому шокуючим і сенсаційним для всього слідчого відділу. З’ясувалося, що абсолютно всі 24 записки були написані руками лише двох дорослих людей. Одна невідома людина старанно написала рівно 12 підроблених прощальних записок.
Другий, такий самий невідомий співучасник, методично створив решту 12 брехливих послань для вбитих горем родин. Їхні почерки дуже майстерно й старанно варіювалися, але базові, неусвідомлені графологічні характеристики повністю збігалися в кожній групі листів. Отримавши ці дані, Кузнєцов негайно запросив офіційні зразки справжнього почерку Громова й Савельєва зі старих міських архівів.
Слідчим вдалося знайти їхні старі робочі накази, рутинні службові записки й різні особисті заяви тих років. Кузнєцов зібрав в одну папку абсолютно всі папери, що були особисто підписані їхніми руками на початку дев’яностих років. Детальне й кропітке лабораторне порівняння цих паперів із записками тривало два повні робочі дні.
Експертиза однозначно встановила, що перший почерк у підроблених записках на 100% належав покійному Савельєву. Відсоток технічного збігу всіх графологічних характеристик становив неймовірні 92%. Стало абсолютно ясно, що холоднокровний завгосп справді особисто сидів і писав половину цих цинічних підроблених послань.
А от другий виявлений почерк зовсім і абсолютно не збігався з наданими зразками директора Громова. Це був жіночний і плавний почерк якоїсь зовсім іншої, третьої людини, втягнутої в цю темну справу. Експертка Вольська відзначила в цих текстах дуже характерні, яскраві індивідуальні особливості написання літер.
Загальний нахил усіх рядкових літер був трохи більший за стандартні 45 градусів. Округлі петлі у прописних літерах «у» і «д» виглядали дуже витончено й помітно видовженими вниз. А маленькі чорнильні крапки над літерою «і» були завжди специфічно зміщені вправо.
Озброївшись цими знаннями, Кузнєцов почав методичний і масштабний пошук серед усіх колишніх учителів цієї школи зразка 1992 року. Пенсіонерка Анна Корнєва добровільно надала йому свої дбайливо збережені старі класні журнали успішності. У цих ветхих документах дивом збереглися оригінальні рукописні записи абсолютно всіх викладачів того складного часу.
Ретельна графологічна примірка всіх цих учительських почерків забрала в експертів цілий робочий день. Однак жоден почерк педагогів так і не збігся з другим почерком у тих самих підроблених записках. Тоді наполегливий Кузнєцов ухвалив логічне рішення значно розширити загальне коло пошуку підозрюваних.
Він офіційно запросив особисті документи абсолютно в усіх без винятку колишніх працівників цієї великої школи. До цього довгого списку потрапили скромні технічки, працівники їдальні, шкільні бібліотекарі й навіть чергова медсестра. Довгоочікуваний, стовідсотковий збіг почерку знайшовся зовсім несподівано для всього слідства.
Таємничою другою авторкою виявилася колишня вчителька музики Ольга Миколаївна Свєтлова. У тому самому далекому й трагічному 1992 році цій красивій жінці було рівно 30 років. Молода й чарівна викладачка вела уроки співу й музики виключно в молодших класах.
Зразки її оригінального, летючого почерку дивом збереглися в пожовклих від часу особистих планах уроків. Експертка Вольська офіційно й упевнено підтвердила точний збіг із найвищою ймовірністю в 89%. Тепер слідство точно знало: саме Свєтлова холоднокровно написала 12 брехливих записок убитим горем батькам зниклих дітей.
Слідчий Кузнєцов негайно підключив усі ресурси й почав всеросійський пошук цієї Ольги Свєтлової. Швидко з’ясувалося, що вона поспішно звільнилася зі школи за власним бажанням у червні 1992 року. Це дивне звільнення сталося лише через один короткий місяць після загадкового зникнення цілого випускного класу…
