У шкільних роздягальнях оперативники не виявили жодних забутих дитячих курток чи сумок. Паралельно з цим сищики тотально перевірили всі міські автобусні й залізничні станції. Жодна людина з персоналу не бачила таку велику й помітну групу з двадцяти чотирьох підлітків.
Відповідно, жоден вокзальний касир того дня не продавав 24 квитки на потяги чи автобуси до столиці. Знайдені дивні записки від зниклих дітей негайно відправили на професійну графологічну експертизу. Докладний офіційний висновок від фахівців надійшов рівно через один томливий тиждень.
Експерт-графолог упевнено підтвердив, що почерки в усіх знайдених записках справді належать цілком різним людям. Сила натиску кулькової ручки на папір виявилася абсолютно природною й не викликала підозр. Жодних явних ознак навмисної підробки чи написання тексту під фізичним примусом тоді виявлено не було.
Виснажені невідомістю батьки поступово почали змирятися й приймати зручну версію про масову втечу. Деякі змучені родини вірили в це щиро й продовжували чекати звістки зі столиці. Інші ж просто відчайдушно чіплялися за цю слабку надію, бо будь-яка інша альтернатива здавалася надто страшною.
Лише прониклива вчителька Анна Корнєва до останнього категорично відмовлялася вірити в цю безглузду втечу. Вона надто добре й глибоко знала характери всіх своїх улюблених учнів. Відповідальний староста Рибаков нізащо на світі не покинув би свою хвору матір-одиначку без жодних пояснень.
Відмінниця Свєта Малініна всім серцем мріяла стати хірургом і посилено готувалася вступати до місцевого медичного інституту. Важкий підліток Денис Ковальов буквально днями дивом помирився з батьком після багаторічної й тяжкої сімейної сварки. Усі ці цілком різні діти з їхніми особистими планами просто фізично не могли разом усе кинути й утекти до столиці.
Інтуїція підказувала вчительці, що щось жахливе сталося в стінах рідної школи саме тієї ночі. Нещасна Корнєва вперто приходила до відділення міліції щотижня. Вона зі сльозами на очах вимагала від слідчих продовжувати активне розслідування й не закривати цю дивну справу.
Зневірена жінка писала безліч заяв до міської та обласної прокуратури. Вона особисто надсилала офіційні запити до столичних правоохоронних органів, сподіваючись знайти бодай якісь сліди своїх учнів. Анна Михайлівна самостійно обдзвонювала й перевіряла лікарні та інші спеціалізовані установи по всій величезній країні.
Попри всі її титанічні зусилля, рівно через місяць цю резонансну справу було офіційно закрито за браком доказів. Зручна офіційна версія стверджувала: стався спланований масовий втеча неповнолітніх громадян із дому. Усі 24 підлітки були формально оголошені у всесоюзний розшук як безвісти зниклі.
Однак будь-які активні пошукові заходи з боку міліції були повністю й остаточно припинені. Директор Громов благополучно продовжував працювати на своїй керівній посаді аж до 2010 року. Досягнувши поважного віку, він із пошаною й подяками вийшов на заслужену державну пенсію.
Його вірний завгосп Савельєв раптово помер у 2005 році від великого інфаркту міокарда. А вірна своєму покликанню Анна Корнєва щороку 23 травня незмінно приходила до ґанку рідної школи. Вона стояла там годинами й тихо чекала, що хтось із її улюблених учнів одного дня таки повернеться назад.
Цілих тридцять довгих років ця жахлива таємниця залишалася абсолютно нерозкритою для всього міста. Так тривало рівно до того моменту, поки найняті будівельники випадково не розкрили ту саму замуровану котельню. 24 потьмянілі випускні значки безмовно лежали на холодній бетонній підлозі, приховуючи за собою страшну правду.
Кожен із цих маленьких символів юності був іменним і зберігав пам’ять про конкретну людину. На кожному з них була чітко вибита фатальна дата — 1992 рік. Викликана виконробом слідча група екстрено прибула до школи номер 7 того ж самого дня.
Досвідчені криміналісти без упину працювали в цьому моторошному замурованому приміщенні до глибокої ночі. Абсолютно кожен сантиметр простору ретельно фотографували й скрупульозно описували в протоколі. Будь-який знайдений предмет акуратно вилучали й пакували як найважливіший потенційний доказ.
Окрім іменних випускних значків, фахівці виявили сильно зотлілі фрагменти підліткової шкільної форми. Звичайна тканина майже повністю зруйнувалася й згнила за три минулі десятиліття в сирому підвалі. У відносній цілості збереглися лише найміцніші й неорганічні елементи одягу.
Це були поржавілі металеві ґудзики, щільні синтетичні нашивки й масивні пластикові застібки від дитячих рюкзаків. У найдальшому темному кутку приміщення сиротливо лежала скляна пляшка. Вона була абсолютно порожньою, але при цьому цілком цілою й не розбитою.
Паперова етикетка на склі збереглася напрочуд добре завдяки сухому мікроклімату замурованої кімнати. Це була характерна пляшка від елітного закордонного напою, недоступного простим громадянам у ті роки. У голодному 1992 році такий рідкісний імпортний товар коштував приблизно як місячна зарплата звичайного шкільного вчителя.
Нове розслідування цієї страшної справи очолив старший слідчий Андрій Вікторович Кузнєцов. Цьому суворому й досвідченому професіоналові нещодавно виповнилося 48 років. За його широкими плечима було цілих 26 років бездоганної роботи в складному кримінальному розшуку…
