Її дуже докладні, записані на диктофон свідчення стали залізобетонною, незаперечною основою для негайного арешту самого колишнього директора Громова. Нічого не підозрюючого Віктора Семеновича дуже жорстко, із залученням спецназу затримали раннього ранку 8 травня 2022 року у його власній квартирі. Під час дуже ретельного, багатогодинного обшуку в його помешканні оперативники випадково знайшли захований старий особистий щоденник.
Як виявилося, ці таємні, сповнені болю записи регулярно велися ним ще з самого 1992 року. На обкладинці цього страшного зошита красивим почерком значилося: «Сповідь людини, яка не витримала тягаря своєї провини». У цьому пухкому щоденнику зламаний почуттям провини Громов максимально докладно, крок за кроком описав усі події тієї фатальної ночі.
Він повністю, без замовчувань визнав свою особисту, величезну відповідальність за все, що сталося в тому підвалі. Чоловік тремтячим почерком написав, що щодня заплющує очі й ясно бачить бліді обличчя тих загиблих дітей. Він щиро зізнавався паперу, що ніколи в житті не зможе пробачити самому собі цієї слабкості й боягузтва.
Колишній директор також дуже докладно й чесно пояснював у записах справжній, первинний мотив приховування цього жахливого злочину. У далекому, кризовому 1992 році вся величезна країна стрімко й страшно занурилася в тотальний, неконтрольований хаос і беззаконня. На його суб’єктивну думку, тодішня міліція була наскрізь, згори донизу корумпована криміналом.
А продажні суди тоді дуже часто виносили цілком несправедливі, суворі вироки за чиїмось прямим замовленням або за хабар. Переляканий Громов тоді панічно, до тремтіння в колінах боявся, що його несправедливо й жорстоко звинуватять у навмисному, спланованому вбивстві 24 дітей. При цьому свій незаконний тіньовий бізнес він колись почав виключно з найкращих, альтруїстичних спонукань.
У той тяжкий, голодний час його рідна школа справді дуже гостро й критично потребувала будь-якого фінансування. Злиденні, знецінені зарплати простим, чесним учителям безжально затримували на довгі, голодні місяці. Необхідний капітальний ремонт старої, ветхої будівлі держава зовсім і принципово не фінансувала ні на копійку.
Зневірений до краю Громов судомно шукав будь-який доступний спосіб урятувати довірений йому державний навчальний заклад від повного краху. Свою найпершу, невелику пробну партію імпортного товару він несміливо взяв на реалізацію в одного знайомого місцевого підприємця. Він дуже швидко, обережно й доволі вигідно продав усе це через своїх надійних, перевірених знайомих.
За цей величезний особистий ризик директор отримав свій чесно обумовлений, непоганий відсоток чистого прибутку. Цих найперших, легких кримінальних грошей цілком вистачило на терміновий ремонт даху школи, що протікав, і купівлю нових підручників для дітей. А потім цей розумний чоловік просто непомітно для себе втягнувся в цей легкий і дуже прибутковий кримінальний процес збагачення.
Обсяги цих нелегальних, тіньових поставок стрімко й лячно зростали з кожним новим місяцем його діяльності. Вірний, сильний Савельєв дуже активно й професійно допомагав йому з безпечним зберіганням і прихованим нічним перевезенням вантажів. Але невдовзі зароблені ними величезні гроші почали йти далеко не лише на потреби цієї бідної школи.
Швидко розбагатілий Громов невдовзі дозволив собі відкрито купити дуже дорогу, престижну іномарку. А його підприємливий спільник Савельєв невдовзі без проблем придбав чудову, велику квартиру в обласному центрі. Так їхні початкові, здавалося б, благі наміри дуже швидко перетворилися на звичайну, банальну й ненаситну людську жадібність.
Гучний, показовий судовий процес над ними почався лише холодного жовтня 2022 року. Головному обвинуваченому у цій справі Громову на той момент було вже повних 62 роки. Його постарілій спільниці Максимовій на той час виповнилося рівно 60 років.
Головний ініціатор і організатор приховування злочину Савельєв давно помер, тому судити його було вже фізично неможливо. Державне обвинувачення офіційно кваліфікувало все, що сталося в котельні, як ненавмисне заподіяння смерті з необережності. У цій об’ємній справі фігурували 24 страшні, доведені епізоди загибелі неповнолітніх.
До цього тяжкого обвинувачення додалося цинічне, холоднокровне приховування слідів тяжкого злочину групою осіб. А також у суді було повністю доведено факт навмисної, корисливої підробки важливих документів. Лінія захисту підсудних відчайдушно й професійно наполягала на численних пом’якшувальних їхню вину обставинах.
Їхні дорогі адвокати наполягали перед судом, що сам Громов зовсім не планував цієї жахливої, масової трагедії. Нібито він діяв у той момент виключно в стані найсильнішого афекту й неконтрольованої паніки. До того ж він щиро й глибоко розкаявся у скоєному, активно співпрацюючи зі слідством.
Захист особливо вказував суду, що він добровільно всі ці роки зберігав свій викривальний щоденник як свідчення власної провини й мук совісті. Однак суворий, непохитний прокурор жорстко вимагав для нього максимального, передбаченого законом тюремного строку. Адже на кону стояли 24 безвинно обірвані, зовсім молоді людські життя.
Це були 24 повністю зруйновані горем родини, назавжди й жорстоко позбавлені своїх найдорожчих дітей. І за всім цим тягнулися довгі, болісні 30 років абсолютно нелюдської й цинічної брехні з боку керівництва школи. Такий жахливий, немислимий злочин просто не міг залишитися безкарним у нормальному, цивілізованому суспільстві…
