Сам Данило був убраний у бездоганний класичний смокінг, виглядаючи при цьому нищівно елегантно й владно. Але Альона точно знала один маленький секрет — під цією пошитою на замовлення тонкою дорогою вовною він розважливо носив щільний кевларовий бронежилет. Коли їхня пара граційно вийшла з тонованого лімузина, навколо немов стробоскопи істерично замиготіли сліпучі спалахи фотокамер найнятих папараці. Міцна чоловіча рука Данила твердо й по-господарськи лягла на її оголену поперек, упевнено спрямовуючи її кроки й своєрідно заземлюючи її паніку.
«Давай, люба, усміхайся камерам», — тихо прошепотів він їй на вухо, — «адже ти ж просто без тями від мене». «Я тебе щиро ненавиджу», — зло прошипіла вона у відповідь крізь свою найсліпучішу й найпроменистішу голлівудську усмішку. «От і чудово, постарайся зберігати цей внутрішній вогонь в очах, так усе виглядає значно переконливіше для публіки». Невдовзі вони плавно спустилися сходами до головного приміщення галереї. Внутрішні стіни зали були виконані з голого, грубого бетону, щедро прикрашеного вельми гротескними сучасними металевими скульптурами з іржавого заліза.
Повітря у величезному приміщенні було неймовірно густим від розлитої напруги й їдкого диму найдорожчих кубинських сигар. У самому центрі цієї похмурої зали, довкола довгого монолітного сталевого столу, вже вільготно сиділи глави інших кримінальних сімейств міста. Там був Богдан Руденко, огрядний, спітнілий чоловік із неприємним хрипким сміхом і мертвими, холодними очима білої акули. Неподалік від нього розташувався Артем Ткач, місцевий воротила, який жорстко контролював усі тіньові операції в річкових доках. І, нарешті, там само був Вадим, небагатослівний представник південних угруповань з Одеси, який волів більше слухати, ніж говорити.
Помічник Микита віддано стояв просто за спинкою стільця Данила, тоді як вірний Ілля пильно застиг біля вхідних дверей. Данило галантно й неспішно відсунув вільний стілець для своєї супутниці Альони. «Вітаю, джентльмени», — промовив він, і його глибокий голос був моторошно гладким і спокійним. «Щиро прошу вибачення за нашу невелику затримку, просто моя чарівна наречена Альона сьогодні ніяк не могла остаточно вибрати відповідні сережки до сукні». Усі присутні чоловіки тут же безцеремонно втупилися в знічену дівчину.
Товстий Руденко хтиво облизав свої сальні губи. «Наречена, кажеш? Однак же ти дуже швидко дієш у таких справах, Даниле, а я ж завжди наївно думав, що ти по труну життя одружений виключно зі своїм кримінальним бізнесом». «Знаєш, пріоритети в житті дуже швидко й радикально змінюються, коли ти раптом опиняєшся на волосок від неминучої смерті», — філософськи парирував Данило, незворушно займаючи своє почесне місце на чолі столу. Він виглядав абсолютно розслабленим господарем становища, але Альона, що сиділа поруч, виразно бачила, як від крайнього внутрішнього напруження нервово ходять жовна на його квадратній щелепі.
Невдовзі офіційна зустріч нарешті почалася. Для стороннього спостерігача це було б нестерпно нудне, рясне на моторошні натяки обговорення сфер впливу на територіях, безпечних маршрутів контрабандних поставок і розмірів фінансової компенсації за недавній кривавий інцидент у ресторані. Увесь цей час Альона сиділа абсолютно мовчки, лише вряди-годи граційно потягуючи дороге шампанське з тонкого кришталевого келиха, віртуозно граючи нав’язану їй роль нудьгуючої дружини-трофея. Але при цьому її уважні очі постійно й непомітно рухалися, скануючи навколишній простір. Спершу вона пильно спостерігала за товстим Руденком.
Цей чоловік поводився надто голосно, надмірно галасливо, і при цьому він постійно, маніакально перевіряв час на своєму масивному золотому годиннику. У його поведінці відчувалося якесь нездорове, підозріло сильне бажання всім догодити. Потім вона перевела свій чіпкий погляд на спокійного Ткача, який здавався абсолютно безтурботним, методично й незворушно вичищаючи бруд з-під нігтів лезом маленького кишенькового ножа. І лише після цього вона обережно почала спостерігати за помічником Микитою. На її величезний подив, Микита зовсім не дивився на переговорний стіл.
Він також не стежив за безпекою в самій залі, як належить охоронцеві. Натомість він напружено й невідривно спостерігав за Вадимом, представником одеських. А сам Вадим у цей момент методично постукував своїм вказівним пальцем по краю скляної склянки, вибиваючи якийсь дивний, ритмічний рисунок. Тук. Тук. Тук.
Серце Альони миттєво закалатало в грудях із шаленою швидкістю, передчуваючи недобре. Вона інстинктивно зрозуміла, що цей перестук був умовним сигналом для своїх. Дівчина вкрай обережно, намагаючись не привертати зайвої уваги, опустила погляд під стіл. Довга біла скатертина виявилася недостатньо довгою, щоб приховати те, що відбувалося внизу. Вона виразно побачила, як важкий черевик Вадима плавно й безшумно ковзнув підлогою до непримітного чорного портфеля, який чомусь стояв просто біля ніжки стільця Данила.
Але чуття підказувало їй, що це був зовсім не звичайний діловий портфель із важливими документами. Найімовірніше, всередині була потужна глушилка зв’язку або, що ще гірше, портативна бомба. «Даню, любий», — томно прошепотіла Альона, сексуально нахиляючись до боса, щоб нібито ніжно поцілувати його в поголену щоку. Збоку для всіх присутніх це виглядало як звичайний, вельми ніжний романтичний жест закоханої дурепи. Сам Данило навіть не здригнувся від несподіванки, зберігаючи кам’яне обличчя.
«Що сталося?» — ледь чутно видихнув він. «Одесит», — так само тихо прошепотіла вона просто йому в шкіру. «Він просто зараз подає якісь таємні сигнали твоєму Микиті. А ще просто під твоїм стільцем стоїть підозрілий дипломат, і я клянуся, його там точно не було в ту мить, коли ми тільки сідали за цей стіл». Почувши це, Данило плавно відсторонився від неї, з непроникним обличчям дивлячись просто в її перелякані очі.
Він не став витрачати дорогоцінний час на зайві уточнювальні розпитування й сумніви, анітрохи не вагаючись. Чоловік різко, мов пружина, схопився зі свого місця. «Джентльмени, мені треба терміново випити чогось міцнішого, бо шампанське в цьому закладі більше схоже на мильну воду», — голосно заявив він. «Негайно сядь на місце, Морозе!» — невдоволено гаркнув товстун Руденко, багровіючи від злості. «Ми ж іще далеко не закінчили наші переговори».
«А от особисто я вже закінчив», — крижаним тоном відрізав Данило. Він владно схопив розгублену Альону за тонку руку, ривком піднімаючи її зі стільця. «Ходімо звідси, дорога, нам тут більше нічого робити». Рівно в ту саму мить, коли вони круто розвернулися, щоб попрямувати до виходу, яскраве світло в усій галереї миттєво згасло. Густа, чорна як смола темрява за одну секунду повністю поглинула величезну залу.
«Швидко на підлогу!» — дико проревів Данило, з силою поваливши крихку Альону на холодний бетон уже вдруге за ці божевільні сорок вісім годин. Сліпучі жовті спалахи дульного полум’я зі стволів почали хаотично освітлювати кромішню темряву, немов клубні стробоскопи на дискотеці. Пролунав оглушливий тріск довгої автоматної черги, яка безжально прошила поліровану поверхню сталевого столу. Альона боляче вдарилася всім тілом об крижану бетонну підлогу, інстинктивно закриваючи голову обома руками й зіщулюючись у клубок. Звук безперервної стрілянини в замкненому приміщенні був просто оглушливим і нестерпним для вух.
З усіх боків долинали дикі крики поранених, дзвін ущент розбитого скла й виразний, ритмічний гуркіт важкого великокаліберного пістолета самого Данила, який уже холоднокровно відстрілювався від нападників із темряви. «Ілле, швидко відходимо до виходу!» — щосили крикнув Данило своєму вірному охоронцеві. Але величезного Іллі чомусь не виявилося на його законному посту біля головних дверей. У цю саму мить могутній охоронець бився на смерть у жорстокому рукопашному бою одразу з двома озброєними людьми Руденка просто у вузькому проході. «Микито, до мене!» — відчайдушно покликав свого заступника Данило.
Але жодної відповіді з темряви так і не пролунало. Раптом вузький, сліпучий промінь потужного тактичного ліхтаря різко прорізав клубочистий пороховий дим. Цей зрадницький промінь безжально ковзнув по підлозі, вихоплюючи їхні зіщулені постаті з рятівної темряви. «Вони ховаються он там!» — радісно закричав знайомий чоловічий голос із мороку. Це був голос його найкращого друга й помічника Микити….
