Альона безшумно рухалася навколо столу, немов невагомий привид: акуратно наливала терпке вино, вчасно прибирала спорожнілі тарілки, непомітно доливала свіжу воду в кришталеві келихи.
Дівчина щосили намагалася злитися з інтер’єром і стати абсолютно невидимою для цих небезпечних людей. Чоловіки вели свої розмови виключно впівголоса, зосереджено обговорюючи нелегальні поставки, проблеми з тіньовими профспілками та недавній кривавий інцидент у Броварах. На годиннику було рівно дві хвилини на десяту вечора, коли сталося щось зовсім непередбачене. Альона саме підходила до їхнього кутового столика, тримаючи в руках вишукане десертне меню закладу. У цей момент Данило розслаблено відкинувся назад, зручно притулившись до плюшевої оксамитової спинки просторої кабінки, і почав повільно розстібати ґудзики свого піджака.
Він зробив невеликий ковток червоного вина, і його чіпкий погляд ліниво ковзнув до головного входу в розкішний ресторан. Дівчина миттєво зупинилася на півдорозі до мети. Від столика її відділяло не більш як метр. У дзеркальному відображенні важкого куленепробивного вікна, що було просто за спиною розслабленого Данила, вона раптом чітко побачила дещо вкрай незвичне. Це точно не були звичні різнокольорові вогні нічного міста.
Це було крихітне, майже непомітне, але дуже ритмічне червоне мерехтіння. Альона нерозуміюче насупила брови й перевела свій уважний погляд безпосередньо на постать Данила. Там, просто навпроти його серця, на тлі білосніжної тканини дорогої сорочки, зловісно застигла яскрава червона цятка. Вона була зовсім маленькою, за розміром ледь перевищувала звичайну сонечко на зеленому листку. Ця світна мітка зовсім не тремтіла в просторі, залишаючись абсолютно, моторошно нерухомою.
У цю мить час навколо зіграв зі сприйняттям дівчини якийсь дуже дивний і злий жарт. Він зовсім не сповільнив свій біг, як це часто буває у фільмах. Він ніби безконечно розтягнувся, перетворивши секунди на довгі години. Альона в заціпенінні подивилася на світну цятку на сорочці, а потім її погляд знову метнувся до темного панорамного вікна. У голові миттєво запустився складний обчислювальний процес: вона подумки прорахувала приблизний кут нахилу, оцінила висотну будівлю, розташовану через дорогу, і вирахувала зручний вихід на її плаский дах.
Снайпер. Переляканий мозок відчайдушно вигукнув це страшне слово ще до того, як стиснуті легені встигли зробити судомний вдих. Тим часом Данило недбало потягнувся рукою до свого кришталевого келиха недопитого вина. Якби він просто зараз вирішив зробити черговий ковток, йому неминуче довелося б трохи нахилитися вперед до столу. Якби він так вдало нахилився вперед, випущена куля цілком могла б пройти повз життєво важливі органи.
Але чоловік більше не нахилявся до свого келиха. Він продовжував сидіти на м’якому дивані абсолютно нерухомо, являючи собою ідеальну, нерухому мішень. У цей критичний момент Альона начисто забула про свою прострочену оренду за квартиру. Вона зовсім не думала про хвору матір і неоплачені рахунки. Вона навіть не думала про той незаперечний факт, що торкнутися без дозволу такого грізного чоловіка, як Данило Мороз, зазвичай було рівнозначно негайному смертному вироку.
Дівчина різко розтиснула пальці, дозволивши важкому десертному меню з гуркотом упасти на підлогу. «Негайно лягай!» — пронизливо заверещала вона щосили. Це аж ніяк не було ввічливим чи професійним попередженням обслуговчого персоналу. Це був первісний, нутряний крик жаху, який грубо розірвав тиху, заколисливу розкіш елітного ресторану. Перш ніж здивований Данило взагалі встиг повернути голову в її бік, Альона відчайдушно кинулася просто на нього.
Вона не просто спробувала відштовхнути його вбік від вікна. Вона з неймовірною силою збила великого чоловіка з ніг, обрушивши всю свою невелику вагу просто йому на грудну клітку й боляче встромивши своє плече в його жорстку грудину. Від такого раптового й потужного удару в кримінального боса миттєво перехопило подих. Вони разом шкереберть упали назад, глибоко втиснувшись в оксамитову оббивку кабінки рівно в ту саму мить, коли товсте скло просто за їхніми спинами оглушливо вибухнуло. Пролунав крижаний тріск і свист.
Цей моторошний звук був воістину оглушливим і дезорієнтувальним. Смертоносна високошвидкісна куля зі свистом розсікла сперте повітря рівно в тому самому місці, де лише мілісекунду тому були широкі груди Данила. Свинець безжально прошив дорогий масивний стіл із червоного дерева, щедро розметавши навколо гострі тріски й блискучі уламки розбитого винного келиха, немов смертоносну шрапнель. У залі ресторану миттєво спалахнув неймовірний хаос. Перелякані респектабельні відвідувачі несамовито закричали, схоплюючись зі своїх місць.
Величезний охоронець Ілля блискавично вихопив свій великокаліберний пістолет ще до того, як другий скляний уламок устиг торкнутися мармурової підлоги. Охоронець потужним ударом перекинув залишки столу, миттєво створивши імпровізовану надійну барикаду від наступних пострілів. «Усім лежати й не вставати!» — дико проревів Ілля, професійно скануючи чіпким поглядом розбиті вікна в пошуках стрільця. Альона тим часом нерухомо лежала зверху на важко дихаючому Данилові Морозі. Її бліде обличчя було щільно уткнуте в його теплу шию, від якої йшов дорогий аромат сандалового дерева, тепер густо змішаний із їдким запахом згорілого пороху.
Дівчину бив великий, неконтрольований нервовий трем. Сильні руки чоловіка міцно обхопили її худеньке тіло — це були зовсім не ніжні обійми, а радше інстинктивний захисний рефлекс, що притискав її ближче до себе, поки навколо них і далі дощем сипалися дрібні уламки інтер’єру. Нарешті вона судомно відсторонилася, важко задихаючись від нестачі кисню, і перелякано подивилася на нього згори вниз. Очі врятованого Данила були широко й здивовано розплющені. Уся його колишня зверхня нудьга безслідно зникла, поступившись місцем моторошній, звірячій зосередженості.
Він уважно подивився на рвану діру в зіпсованому столі. Потім перевів погляд на повністю розбите панорамне вікно. І лише після цього він знову подивився на тремтячу, перелякану до смерті офіціантку, яка все ще лежала на ньому зверху. Чоловік повільно підняв руку й обережно торкнувся її блідої щоки. Коли він прибрав пальці, його долоня виявилася забрудненою свіжою червоною кров’ю.
«Ти серйозно поранена», — констатував він уголос. Його глибокий голос звучав разюче спокійно й рівно посеред неосяжного хаосу й криків навколо. Альона нерозуміюче насупилася й тремтячими пальцями торкнулася своєї скроні. Виявилося, що випадковий гострий уламок розлетілого скла доволі глибоко розсік їй ніжну шкіру. «Я… я просто побачила там світну цятку!» — збивчиво пробелькотіла вона, намагаючись виправдати свій божевільний вчинок.
«Ту саму червону цятку на вашій грудях!» — «Терміново виводьте їх звідси! Негайно йдемо!» — істерично кричав блідий як полотно Микита у свою портативну рацію, намагаючись скоординувати шляхи відходу. Ілля грубо схопив свого боса за комір піджака, силоміць піднімаючи його на ноги й змушуючи пригнутися якомога нижче до підлоги. Однак Данило навідріз відмовився відпускати перелякану Альону. Він мертвою хваткою стиснув її тонке зап’ястя з такою неймовірною силою, що на шкірі неминуче мали лишитися темні синці.
«Ця дівчина йде разом із нами!» — владно наказав Данило своїм людям. «Босе, ви збожеволіли, вона ж просто цивільна! Нам треба терміново рухатися до виходу!» — спробував резонно заперечити Ілля. «Я сказав, вона бачила обличчя або позицію стрільця! Вона стовідсотково їде з нами!» — люто гаркнув Данило, і його громовий голос миттєво перекрив усю наростаючу в залі паніку. «Усе, рухаємося до чорного ходу!»
У шокованої Альони просто не лишилося жодного вибору в цій божевільній ситуації. Щільно оточена суворими озброєними чоловіками, вона була буквально витягнута волоком через галасливий кухонний блок, потім грубо протягнута вниз темними службовими сходами для персоналу. Зрештою її безцеремонно запхали на заднє сидіння величезного чорного броньованого позашляховика, який уже стояв біля входу із заведним потужним мотором. Коли масивні шини з гучним виском зірвалися з мокрого нічного асфальту, несучи їх геть, Альона востаннє з тугою озирнулася на віддалений силует престижного ресторану. Усе її колишнє маленьке, тихе, сповнене побутових проблем і безкінечної боротьби життя, яке вона так добре знала, назавжди зникло в дощі.
Тепер вона перебувала в самому справжньому череві смертоносного звіра. Уся подальша шалена поїздка злилася для неї в одну суцільну каламутну пляму, що складалася з нападів підкочуваної нудоти й паралізуючого тваринного жаху. Альона сиділа неприродно рівно, щільно затиснута між широкими плечима Данила й величезного Іллі на задньому сидінні шаленого броньованого позашляховика. У салоні ніхто не вимовив ані слова. Єдиними виразними звуками в темряві були лише важке, адреналінове дихання дорослих чоловіків і постійний нервовий тріск голосу Микити, який із переднього сидіння по рації відчайдушно координував їхні подальші дії.
Сам Данило тим часом був гранично зайнятий справою. Він бридливо стягував із себе безнадійно зіпсований кров’ю й уламками дорогий піджак, після чого почав діловито перевіряти свій важкий великокаліберний пістолет, який щойно витяг із прихованої непримітної кобури, закріпленої біля щиколотки. Чоловік професійним жестом перевірив наявність патрона в патроннику, гучно клацнув металевим запобіжником, а потім повільно перевів свій пронизливий погляд на забиту в куток Альону. У швидко миготливому світлі жовтих вуличних ліхтарів його вольове обличчя здавалося ще жорсткішим, різкіше кутуватим і моторошно привабливим у своїй хижій красі. Він пильно й невідривно вивчав зіщулену дівчину, так само як захоплений біолог вивчає під мікроскопом якийсь зовсім новий, досі незрозумілий вид комахи.
«Назви мені своє повне ім’я», — холодно запитав він, перервавши затягнуте мовчання. «Альона», — ледь чутно прошепотіла вона пересохлими губами. «Альона Линник». «Відповідай чесно, на кого саме ти зараз працюєш, Альоно?»
