Завдяки своїй наполегливості Лариса з першої спроби вступила на престижний юридичний факультет у повні 18 років. Дівчина виявила блискучі знання, набравши один із найвищих балів на складних вступних іспитах серед сотень абітурієнтів. Катерина гірко й щасливо плакала в день офіційного зарахування, ридаючи по-справжньому просто посеред гомінкого університетського коридору.
Вона зовсім не зважала на здивовані чужі погляди студентів і суворих викладачів, які проходили повз. Лариса тоді густо почервоніла від підліткового сорому через такий бурхливий вияв емоцій на людях. Але, подолавши збентеження, дівчина обійняла бабусю й щасливо, широко усміхнулася, пишаючись їхньою спільною великою перемогою.
Даниїлові в той непростий час було вже 14 років, і він увійшов у складний період підліткового бунту й пошуку себе. Хлопець захоплено фотографував усе підряд на старий, потертий телефон, подарований бабусею на минулий день народження. Того знаменного дня зарахування, повертаючись додому в шумному вагоні метро, Лариса довго й задумливо дивилася на втомлену Катерину.
Раптом дівчина наважилася й поставила те саме, давно тривожне для її душі глибоке запитання. «Бабусю, скажи чесно, ти шкодуєш, що назавжди покинула все своє спокійне життя в рідному місті заради нас?» — тихо запитала дівчина. Шум потяга майже заглушив її голос, але бабуся прекрасно почула кожне вимовлене слово.
Катерина помовчала мить, не поспішаючи з відповіддю й задумливо дивлячись на миготливі вогні темного тунелю. Ці жовті відблиски швидко й ритмічно мигтіли за запиленим склом гуркотливого вагона, відбиваючись у її мудрих очах. Потім вона повільно повернулася до дорослішої онуки з тим прямим, відкритим виразом обличчя, який Лариса добре знала з самого раннього дитинства.
«Моя дорога дівчинко, я шкодую в цьому житті лише про одне», — почала Катерина своїм спокійним, глибоким голосом. «Я шкодую лише про те, що не покинула все це своє минуле раніше», — упевнено й твердо відповіла сильна жінка. У її словах не було ані краплі фальші, ані грама жалю за втраченим комфортом чи змарнованими можливостями.
Лариса не до кінця зрозуміла справжній, глибокий сенс цих простих слів тоді, у тремтячому вагоні метро. Однак вона сповна усвідомила їхню велику мудрість багато років потому, коли сама зіткнулася з серйозними життєвими дилемами. Ставши успішною й затребуваною адвокаткою, вона міцно засвоїла одне важливе правило, перейняте від бабусі.
Вона зрозуміла, що найкращі й найправильніші рішення в нашому складному житті вкрай рідко виглядають як болісний, виснажливий вибір. Коли ти чиниш по совісті, сумніви відступають, залишаючи місце лише кришталевій ясності намірів. Такі правильні рішення завжди відчуваються глибоко всередині як єдиний можливий і логічний шлях, що не потребує виправдань.
Усі п’ять років неймовірно важкого й виснажливого навчання на юрфаці, як і раніше, оплачувала невтомна Катерина. За всі ці довгі роки вона жодного разу при цьому не поскаржилася онучці на фінансові труднощі чи втому. Лариса, відчуваючи свою відповідальність, працювала пів дня кур’єркою в невеликій юридичній конторі, щоб хоч якось допомагати з поточними витратами родини….
