Глянувши на циферблат, водій усвідомив, що часу на зміну одягу не лишилося, тож швидко стрибнув у кабіну й поїхав до напарника. Михайло крутив бублика вантажівки вже добрий десяток років, однак кожен від’їзд із дому давався йому важко через необхідність залишати доньку.
Після втрати дружини ці відрядження стали справжнім випробуванням, але завдяки золотій сусідці, завжди готовій прихистити Полю, він зміг якось пристосуватися. — Вітаю, яка обстановка на базі? — поцікавився чоловік у колеги, діставшись місця завантаження. — Привіт! Усе чітко за графіком, товар у кузові, тож можемо вирушати хоч зараз.
Дорогу я вивчив, за три доби точно обернемося, — бадьоро відрапортував Максим. — Яким вантажем нас сьогодні навантажили? — Веземо побутову електроніку: купа смартфонів, трохи мікрохвильових печей, пара холодильних установок і газові плити. — Прийняв, звучить непогано, — кивнув Михайло.
Залишивши особисті речі в кабіні, він попрямував перевіряти надійність кріплення вантажу перед далекою дорогою. Наступні кілька діб напарники провели в безперервному русі. Усвідомлюючи, що вдома на них чекають рідні, вони вирішили не гаяти дорогоцінних годин на відпочинок у мотелях і спали по черзі просто у фурі. Успішно передавши товар замовникові, водії без зайвих зволікань розвернулися в зворотний шлях.
У нескінченній дорожній метушні Михайло геть викинув із голови дану доньці обіцянку щодо подарунка, усі його думки були зайняті якнайшвидшим поверненням. Коли до рідних країв лишалося близько трьох годин дороги, тишу кабіни порушив телефонний дзвінок. «Здрастуй, татусю, як твої справи?» — пролунав у слухавці дзвінкий дитячий голосок.
«Здрастуй, золотце. Ми з дядьком Максимом уже здали вантаж і мчимо назад. Якщо пощастить, до заходу сонця буду вдома, як твоя поведінка? Галина Петрівна не скаржиться?» — поцікавився батько.
«Аж ніяк, я була найслухняніша. Ми вчора наводили лад, а сьогодні готуємо вечерю. Я допомагала перевертати млинці й навіть помила огірочки для салатика!» — з гордістю заявила Поліна, прагнучи здатися зовсім дорослою.
«Ах ти ж моя помічниця, значить, завтра ми стовідсотково йдемо кататися на каруселях». «Ого, клас! А подаруночок ти мені привіз?» — несподівано спитала малеча, нагадавши про головну домовленість. Михайло завжди намагався привозити з поїздок хоча б крихітний сувенір, для яких у доньки була заведена спеціальна коробочка.
«Звісно, привіз. Упевнений, сюрприз тобі сподобається», — схитрував далекобійник, із жахом усвідомлюючи свою помилку. Пообіцявши встигнути якраз до гарячої вечері, він поклав слухавку й почав гарячково міркувати, як виплутатися з ситуації, щоб не засмутити дитину.
«Уявляєш, пообіцяв малій іграшку й геть про це забув», — із досадою поскаржився Михайло напарникові. За вікном уже стрімко сутеніло, і шанси знайти дитячий магазин на трасі прямували до нуля. «Та не переймайся ти так, діло житейське. Зараз щось вигадаємо», — незворушно озвався Максим.
«Поки ми дістанемося нашого спального району, всі торгові точки давно зачиняться». «Оце справжня халепа». «Відставити паніку, скоро проїжджатимемо одне велике селище. Там повно яток і є стихійний базарчик обабіч дороги».
«Сто відсотків щось підберемо. Сам не раз брав там гостинці для своїх шибеників», — підбадьорив товариша Максим. За якийсь час попереду й справді замаячили вогні придорожнього селища. Це місце виглядало як оаза цивілізації серед безкрайої магістралі: тут вирувало життя й світилися вітрини невеликих крамничок.
Припаркувавши фуру неподалік від жінок, які торгували місцевою продукцією, Михайло бігцем подався до них на розвідку. «Доброго вечора, не підкажете, де тут можна дістати дитячу іграшку?» — чемно звернувся він до продавчинь. — І тобі не хворіти, добрий чоловіче. Єдина дитяча ятка зачинилася кілька тижнів тому, господарі подалися до мегаполіса.
— От тобі й маєш, і що ж тепер робити? — розгублено пробурмотів батько, розуміючи, що інших варіантів купити подарунок доньці не передбачається. — Слухай, у нас тут Тамара Іллівна гарні поробки майструє, може, в неї щось пригледиш? — А як би мені з нею перетнутися? — Та вона нині не вийшла зі своїм товаром.
Учора скаржилася на жар, видно, злягла вдома, — втрутилася в розмову інша продавчиня. — Значить, доведеться тобі просто до неї на подвір’я навідатися. — Підкажете адресу? — нервово поглядаючи на час, спитав Михайло…
