«Віддай, це татовий подарунок!» — зі сльозами на очах благала вона. Вітчим лише злобно всміхнувся, гидливо відкидаючи ведмедика в дальній кут кімнати. Іграшка м’яко вдарилася об стіну й упала на холодну запилену підлогу.
«Досить уже скиглити про свого нікчемного батька», — злісно прошипів Борис. Він низько нахилився до самого блідого обличчя переляканої дитини. У його маленьких бігаючих очах дико танцювали жорстокі вогники.
Аня міцно заплющилася, відчуваючи огидний кислий запах алкоголю. Серце маленької дівчинки шалено калатало в крихітних дитячих грудях. Вона всім єством мріяла, щоб тато опинився тут просто зараз.
Але відважний Михайло зараз перебував за сотні кілометрів від рідного дому. Він стійко тримав оборону на найгарячіших ділянках східного фронту. Там земля безжально змішалася з людською кров’ю, покрученим металом і свинцем.
Щодня Аня гаряче молилася за порятунок свого героїчного батька. Мама постійно казала, що щирі дитячі молитви мають найбільшу силу. Але саме сьогодні ця світла віра зазнавала найжорстокішого випробування.
Борис грубо схопив дівчинку за худеньке праве плече. Його товсті пальці боляче вп’ялися в ніжну й бліду дитячу шкіру. Аня відчайдушно спробувала вирватися, але сили були надто нерівні.
«Слухай мене уважно, дрібна паскудо», — люто процідив він крізь зуби. У темному коридорі несподівано голосно задзвонив старий домашній телефон. Цей різкий і пронизливий звук змусив Бориса на секунду послабити хватку.
Вітчим брудно вилаявся й неохоче відпустив плече переляканої до смерті дівчинки. Він повільно поплентався в коридор, щоб відповісти на цей пізній дзвінок. Аня відразу кинулася до свого плюшевого ведмедика й міцно обійняла його.
Дівчинка тихо плакала, розмазуючи гіркі сльози по своєму блідому обличчю. Вона напружено дослухалася до уривків фраз із темного коридору квартири. Голос Бориса раптом дивно змінився, ставши незвично запобігливим і тихим.
«Так, я слухаю вас дуже уважно», — сухо промовив вітчим у слухавку. Запала довга, неймовірно тягуча пауза, під час якої Аня перестала дихати. Їй чомусь інтуїтивно здавалося, що цей дивний дзвінок змінить абсолютно все.
«Зрозумів, прийняв вашу інформацію», — глухо відповів Борис після затяжного мовчання. Звук кинутої пластикової слухавки гулким відлунням рознісся порожньою холодною квартирою. У гнітючій тиші почулися важкі, але цього разу радісні кроки.
Вітчим повернувся до дитячої кімнати зовсім іншою, преображеною людиною. На його неголеному обличчі розпливалася широка, зловісна й неймовірно тріумфальна усмішка. Очі дорослого чоловіка радісно блищали в тьмяному світлі далеких вуличних ліхтарів.
Аня ще сильніше втиснулася в холодну стіну, передчуваючи катастрофу, що насувалася. Вона ніколи в житті не бачила Бориса таким моторошно задоволеним. Здавалося, він щойно виграв у лотерею величезний грошовий приз.
Чоловік повільно засунув руки в глибокі кишені засалених спортивних штанів. Він подивився на тремтячу маленьку дівчинку згори вниз із явною зверхністю. Повітря в тісній кімнаті стало неймовірно густим і важким від напруження.
«Ну що, дочекалася новин зі свого фронту?» — знущально протягнув він. Аня завмерла на місці, боячись навіть кліпнути під його тріумфальним поглядом. Кожна клітинка її слабкого дитячого тіла відчайдушно кричала про смертельну небезпеку.
Вона інстинктивно зрозуміла, що цей страшний дзвінок був із військкомату. У дитячих грудях утворилася крижана порожнеча, що заважала зробити рятівний вдих. Борис зробив упевнений крок уперед, готуючись завдати свого найжорстокішого словесного удару…
