Важка атмосфера в київській квартирі згустилася до межі, коли Борис грубо витяг Аню з її кімнати. Чоловік важко дихав після невдалої спроби втечі дівчинки, а його обличчя скривила маска первісної, неконтрольованої люті. Він із силою жбурнув зібраний старий рюкзак просто в центр слабо освітленого, брудного коридору.
Маленька дівчинка відчайдушно чіплялася за дверний косяк, відмовляючись зробити бодай один крок назустріч своїй страшній долі. Її крихітні пальчики побіліли від напруження, а з дитячих очей безперервним потоком лилися гіркі, солоні сльози. Борис лише зневажливо фиркнув, із силою відриваючи її худенькі ручки від рятівної дерев’яної опори.
Унизу біля під’їзду вже нетерпляче сигналив старий мікроавтобус соціальної служби, який приїхав забрати цю небажану дитину. Водій поспішав устигнути до початку комендантської години, тому наполегливо тиснув на клаксон щохвилини. Вітчим розумів, що до повного й абсолютного тріумфу йому залишалося зробити всього кілька простих рухів.
У своїй жадібній голові зрадник уже докладно планував, як саме він розпорядиться чужим дорогим майном. Він збирався швидко продати цю простору трикімнатну квартиру через своїх корумпованих знайомих чорних рієлторів. На виручені криваві гроші Борис мріяв виїхати подалі від війни до тихої й ситої європейської країни.
Дівчинка притиснула до грудей свого єдиного захисника — старого плюшевого ведмедика, подарованого коханим татом перед відправленням на фронт. Ця потерта іграшка залишалася останньою ниточкою, що пов’язувала змучену дитину з її колишнім щасливим життям. Ведмедик увібрав у себе стільки дитячих сліз за ці страшні місяці, що його м’яке хутро стало жорстким і колючим.
Аня часто засинала в обіймах із цим ведмедиком під звуки виття сирен і далеких ракетних вибухів. Вона наївно вірила, що поки іграшка поруч, із її батьком-героєм нічого лихого не станеться. Борис помітив цей жалюгідний дитячий жест і з неприхованою ненавистю вихопив ведмедика з тремтячих маленьких рук.
«Я ж сказав тобі залишити це сміття тут, дурна ти паскудо!» — люто зарепетував дорослий чоловік. Він з розмаху жбурнув ні в чому не винну іграшку на підлогу й кілька разів злобно копнув її важким черевиком. Плюшева тканина жалібно тріснула по швах, оголивши білий синтетичний наповнювач, схожий на брудний злежаний сніг.
Аня видала пронизливий, сповнений нестерпного душевного болю крик, який розірвав гнітючу тишу холодної квартири. Вона відчайдушно кинулася на брудний лінолеум, намагаючись закрити своїм крихким тілом роздерту, але таку дорогу серцю іграшку. Цей жахливий крик був сповнений такого первісного горя, що в будь-якої нормальної людини завмерло б серце…
