Кімната маленької Ані виявилася абсолютно порожньою, а старе дерев’яне вікно було розчинене навстіж. Крижаний осінній вітер нещадно зривав тонкі фіранки, кидаючи в обличчя спантеличеному Борисові жмені мокрого снігу. Дівчинка спустилася на вузький карниз третього поверху, відчайдушно чіпляючись посинілими від холоду пальцями за іржаву водостічну трубу.
Зрадник у жаху кинувся до підвіконня, розуміючи, що загибель дитини зараз повністю зруйнує його ідеальний план. Він устиг в останню секунду схопити втікачку за капюшон куртки й грубо втягнути назад у холодну кімнату. Задихаючись від люті, вітчим із силою жбурнув крихку дівчинку на підлогу й наглухо заколотив віконну раму цвяхами.
Тим часом на розбитій трасі під Павлоградом старий волонтерський джип мчав крізь густу пелену нічного дощу. Михайло Шевчук мертвою хваткою вчепився в кермо, ігноруючи дикий біль у своїх ледь зашитих ранах, що кровоточили. Кожна вибоїна на понівеченій вирвами дорозі віддавалася в його тілі сотнями гострих, розпечених до білого голок.
Медичні бинти на його правому боці давно просякли свіжою кров’ю, прилипнувши до порваної камуфляжної куртки. Свідомість солдата періодично каламутніла від великої втрати крові й граничного нервового виснаження останніх важких днів. Однак неймовірна батьківська любов змушувала його пошматоване серце битися всупереч усім відомим законам біології й медицини.
Раптом із темряви виринули яскраві сліпучі прожектори й бетонні блоки чергового тилового військового блокпоста. Черговий офіцер рішуче підняв смугастий жезл, вимагаючи негайної зупинки підозрілого, побитого уламками позашляховика. Михайло різко вдарив по гальмах, змусивши важку машину небезпечно ковзнути по мокрому й слизькому асфальту.
Молодий лейтенант з автоматом напереваги підійшов до водійського вікна, спрямовуючи промінь ліхтарика просто в обличчя водієві. Світло вихопило з мороку смертельно бліде, вкрите шрамами й потом обличчя українського героя, який дивом вижив. Очі Михайла палали таким несамовитим, божевільним вогнем, що перевіряльник інстинктивно відступив на крок від машини.
«Мою доньку просто зараз віддають до притулку, мені треба в Київ», — хрипко видихнув поранений боєць. Він показав ту саму зім’яту роздруківку листа, на якій виднілися свіжі багряні плями його власної крові. Офіцер мовчки перевів погляд на закривавлені бинти солдата й повільно опустив свою табельну зброю.
Лейтенант швидко віддав честь і махнув рукою своїм бійцям, наказуючи негайно звільнити проїзд крізь загородження. Навздогін він кинув у відкрите вікно джипа свою особисту аптечку, укомплектовану сильними іноземними знеболювальними препаратами. Михайло вдячно кивнув, втиснув педаль газу в підлогу й знову розчинився в холодній і непривітній ночі.
Дорога перетворилася на один суцільний розмитий тунель із мокрого асфальту, сірих дерев і рідкісних зустрічних фар. Солдат зубами розірвав упаковку рятівного шприца, вколюючи потужне знеболювальне просто крізь штанину в своє стегно. Хімічний препарат почав діяти за кілька хвилин, подарувавши змученому організму короткий, але такий необхідний перепочинок…
