Вона щиро подякувала Марині за щастя свого сина й міцно обійняла нову родичку. Рівно за рік у їхній прекрасній сім’ї народилася чарівна дівчинка, яку назвали Алісою. Ім’я обрали на честь мудрої прабабусі, яка завжди вчила онуку ніколи не дозволяти себе використовувати.
Іноді вечорами молода мати виходила на затишний балкон і з легким серцем дивилася на мерехтливі вогні міста. Вона без тіні ненависті згадувала свого колишнього чоловіка, який колись намагався зруйнувати її життя. За останніми чутками, він остаточно перетворився на жалюгідну тінь і спивався в цілковитій самотності.
Марина більше не відчувала до нього ні жалю, ні пекучої злості, адже кожен із них зробив свій закономірний вибір. Її думки перервав Андрій, який вийшов на балкон і ніжно та дбайливо обійняв кохану дружину зі спини. На його тихе запитання вона з усмішкою відповіла, що просто радіє їхньому нормальному й абсолютно чесному життю.
Вони довго стояли, обійнявшись, дивлячись на величезний сплячий мегаполіс біля їхніх ніг. Десь там далеко зламаний чоловік топив своє горе в чарці, шкодуючи про безповоротно втрачене скарб. Але це була вже зовсім чужа й нецікава історія, що залишилася в далекому минулому.
Справжня історія Марини була тут, поруч із люблячим чоловіком і солодко сплячою в сусідній кімнаті донькою. Дівчина заплющила очі, насолоджуючись тією прекрасною реальністю, яку вона змогла побудувати власними руками. Їй здавалося, що все нарешті закінчилося добре, але насправді її щастя тільки починалося.
