— Твоя крихітна, смішна премія цілком і повністю піде на термінове закриття величезної боргової діри у твоїй кредитці. — А мої особисті фінансові заощадження — це мій недоторканний, святий фонд на нашу власну, майбутню квартиру, а не на твої борги. — Ой, ну от знову ця душна зануда за своє старе, заїжджену шарманку завела! — театрально закотила очі Оленка.
Вона роздратовано, з гучним стуком відклала телефон убік, уперше за весь цей довгий вечір подавши свій примхливий, писклявий голос. — Женю, я взагалі щиро не розумію, як ти з такою черствою, меркантильною жінкою стільки років під одним дахом живеш і терпиш її? — Вона ж просто неймовірно душна, жадібна й дріб’язкова баба, яка удавиться за кожну копійку, аби рідні не дати.
— Тобі що, справді так сильно шкода для рідної, молодшої сестри твого коханого чоловіка якогось жалюгідного дивана зі шкірозамінника? — Я, між іншим, теж жива людина, у мене є базові, життєво необхідні потреби в комфортному сні й повноцінному відпочинку! — Діано, я тебе дуже прошу, не влаштовуй тут зараз цю некрасиву, ганебну сцену на порожньому місці, — невдоволено насупився осмілілий Женя.
Він явно, фізично відчував за своєю спиною потужну, непробивну моральну підтримку своєї згуртованої, жадібної кровної рідні. — Моїй досвідченій мамі збоку краще видно, як саме треба правильно й справедливо розподіляти спільний бюджет нашої родини. — Вона довге, складне життя в селі прожила, двох дітей без чоловіка виростила, а ти зараз поводишся як розбещена, безсоромна егоїстка.
— Заплатиш цього разу повністю зі своїх грошей за нашу орендовану квартиру, мабуть, корона з голови не впаде, не збіднієш. — Тим паче, ти сама чудово знаєш і не заперечуєш, що в тебе офіційна зарплата зараз у рази більша за мою скромну. — Могла б заради збереження миру в нашій родині взагалі мовчки все на собі фінансово тягнути, як нормальна, любляча й віддана дружина.
Діана повільно, ніби вперше в житті прозрівши, обвела всіх трьох уважним, вивчальним і неймовірно холодним поглядом. Троє чужих, по суті, нахабних людей комфортно сиділи зараз за її чистим кухонним столом в орендованій нею на свої гроші квартирі. Вони зовсім спокійно пили смачний чай з її улюблених кухлів, з апетитом їли дорогі, свіжі тістечка.
Ці елітні солодощі були цинічно куплені на ті самі гроші, які по праву мали піти на оплату їхнього даху над головою. І при всьому цьому кричущому неподобстві вони дружно дивилися на неї з осудом, ніби на головного, заклятого ворога народу. У цю саму секунду вона нарешті побачила їх усіх такими, якими вони були насправді, без рожевих окулярів і прикрас.
Тамара Іллівна постала перед нею як безжальний, броньований танк, який ніколи не зупиниться перед чужими межами. Вона пертиме напролом, доки остаточно не розчавить своїми брудними гусеницями все живе, світле й незалежне на своєму шляху. Оленка виявилася звичайним, ледачим і дурним паразитом, свято переконаним у тому, що весь величезний світ зобов’язаний їй за правом народження.
І, нарешті, Женя, її колись коханий Женя, з яким вона наївно планувала прожити все своє життя в горі й радості. Він виявився ні надійним, вірним партнером, ні кам’яною стіною, на яку можна спокійно спертися у важку, переломну хвилину. Він був просто безвольним, м’якотілим і боягузливим придатком до владної маминої спідниці й нескінченних примхливих хотілок своєї нахабної молодшої сестрички.
Він нагадав їй старого, пошарпаного плюшевого ведмедика, якого давним-давно щільно набили чужою, дешевою тирсою замість справжніх мізків і стрижня. У її світлій голові раптом щось остаточно й безповоротно стало на свої правильні, холодні й логічні місця. Складний, заплутаний життєвий пазл її невдалого, токсичного шлюбу нарешті повністю склався в єдину, лячно чітку картину реальності….
