— Женю, відволічись, нам із тобою просто зараз треба дуже серйозно поговорити щодо завтрашньої оплати оренди нашої квартири. Діана повністю, з крижаною байдужістю проігнорувала лицемірну пропозицію свекрухи приєднатися до їхнього чаювання й одразу, без передмов перейшла до суті справи. — Завтра вранці, рівно другого числа поточного місяця, наш орендодавець приїде до нас рівно о десятій ранку по свої законні гроші.
— Скажи мені, будь ласка, дивлячись у вічі, ти свою обумовлену частину суми вже підготував до його завтрашнього приходу? Загальна вартість щомісячної оренди їхнього скромного житла становила рівно тридцять п’ять тисяч, які вони платили готівкою. За їхньою суворою, непорушною сімейною домовленістю вони щомісяця справедливо скидалися по сімнадцять тисяч п’ятсот із кожної працюючої людини.
Передбачлива, акуратна у фінансах Діана вже давно відклала свою чесну частку готівковими купюрами в спеціальний білий паперовий конверт. Цей заповітний конверт зараз спокійно, чекаючи свого часу, лежав у верхній шухляді їхнього спального комода, очікуючи завтрашнього візиту господаря. Почувши пряме, конкретне запитання дружини, Євген раптом і дуже помітно зблід, ніби побачив перед собою справжнього привида.
Він нервово спробував зробити маленький, непомітний ковток вистиглого чаю зі своєї улюбленої кружки, щоб хоч якось приховати своє раптове хвилювання. Але від тваринного страху перед неминучим скандалом він сильно вдавився рідиною й голосно, надривно закашлявся на всю маленьку кухню. — Діан, тут така непередбачена, дуже складна справа раптом утворилася… — почав він тремтячим, запобігливим голосом, старанно уникаючи дивитися їй у вічі.
— Яка ще така складна справа? — Діана миттєво, інтуїтивно відчула щось глибоко недобре й гниле в його запобігливому тоні. У цю саму мить її чіпкий, натренований роками погляд професійного закупівельника випадково впав на невеликий, зім’ятий папірець. Це був свіжий касовий чек, недбало кинутий просто на столі серед липких крихт від солодких, дорогих тістечок Оленки.
Вона швидко, скануючи текст, прочитала: «Меблевий салон “Затишок”, товар: диван кутовий розкладний моделі “Престиж”, послуги: доставка до адреси, складання на місці». Підсумкова, пробита сума в самому низу цього злощасного, фатального чека становила рівно сорок дві тисячі. На тісній кухні раптом повисла гнітюча, неймовірно важка, в’язка й дзвінка, мов натягнута струна, тиша.
Виразно чути було тільки те, як десь у темному коридорі гидко й монотонно, мов бомбардувальник, дзижчить жирна плодова муха. Вона кружляла над тим самим забутим, протікаючим пакетом із гнилими яблуками, ніби віщуючи остаточний, брудний розпад цієї родини. — Ти що, потай від мене купив цей дорогезний диван на наші гроші? — голос Діани в цю мить був лячно, неприродно рівним і спокійним.
— А що ти хотіла, егоїстко, бідній Оленці в новій, порожній квартирі зовсім спати ні на чому! — агресивно, мов ланцюговий пес, встряла в розмову Тамара Іллівна. Вона войовничо випнула свої масивні груди вперед, ніби щитом закриваючи собою стиснутого від тваринного страху великовікового сина. — У цій чорновій новобудові, між іншим, зараз тільки гола, крижана бетонна підлога всюди залита, навіть лінолеуму немає.
— Моя бідна, нещасна дитина має просто на брудному, холодному бетоні на картонці, як безхатько, спати, по-твоєму? — У неї, між іншим, із самого раннього дитинства дуже слабка, хвора спина, їй потрібен дорогий ортопедичний комфорт для здоров’я. — Женю, відповідай мені зараз же, — Діана вперто, не кліпаючи, дивилася тільки на свого спітнілого чоловіка, повністю ігноруючи крики розчервонілої свекрухи.
— Скажи мені чесно, дивлячись у вічі, ти витратив на ці чужі меблі наші спільні гроші, відкладені на оренду житла? — Ну так, довелося терміново взяти звідти, — нарешті вичавив із себе жалюгідний Євген, нервово смикаючи край скатертини тремтячими пальцями. — І ще я зі своєї особистої кредитки готівкою зняв трохи суми, якої бракувало, щоб повністю розрахуватися з вантажниками за підйом на поверх.
— Діан, ну будь ласка, увійди в моє становище й зрозумій мене, це ж усе дрібні, тимчасові труднощі. — У тебе ж на особистому, недоторканному накопичувальному рахунку точно є свої власні, величезні вільні заощадження на чорний день. — Заплати, будь ласка, цього місяця за нашу орендовану квартиру господареві сама, внеси повністю всю суму зі своїх запасів, врятуй ситуацію.
— А я тобі залізно, як мужик, обіцяю, що потім зі своєї великої квартальної премії все до копійки на рахунок поверну. — Це буде вже на самому початку наступного, нового кварталу, ти навіть не помітиш тимчасової відсутності цих грошей. — З твоєї міфічної, копійчаної премії? — Діана гірко, сповненим розчарування й презирства голосом голосно всміхнулася просто йому в обличчя…
