— Діана обережно кивнула на підозрілий баул, намагаючись не дихати надто глибоко. — Це найчистіші, справжнісінькі природні вітаміни! — урочисто й з неприхованою материнською гордістю голосно оголосила свекруха з сусідньої кімнати. При цьому вона взялася нещадно, з гучним дзвоном гриміти господарськими чашками в навісній шафці в пошуках чистого посуду для себе коханої.
— Це найкращі, добірні сільські яблука, шикарна антонівка і соковитий, солодкий білий налив! — продовжувала мовити Тамара Іллівна, наливаючи собі крутого окропу. — Усе це виключно своє, з любов’ю вирощене на рідній землі, зовсім без жодної шкідливої магазинної хімії та пестицидів! — Щоправда, вони трохи попадали з гілок на сиру землю й побилися, поки я так довго й тяжко збиралася до вас у дорогу.
— Але на смачний, наваристий домашній компот для мого синочка це саме те, що лікар прописав! — авторитетно й безапеляційно заявила вона. — Досить буде просто акуратно обрізати гострим ножем невеличку гнильцю з боків — і буде вам справжня, корисна вітамінна краса на зиму! Діана з дуже важким серцем і наростаючим, липким відчуттям тривоги повільно підійшла до смердючої, брудної сумки ближче, щоб оцінити масштаб катастрофи.
Крізь дешеву, неміцну картату тканину величезного баула вже почала активно просочуватися темна, неприємно липка, забродила фруктова жижа. Запах гнилого бродіння стояв такий щільний і густий, ніби просто в їхньому маленькому коридорі раптом відкрили нелегальну підпільну філію сидроварні. — Мамо, ну вони ж остаточно потечуть зараз на наш світлий, чистий лінолеум! — боязко й дуже невпевнено зауважив переляканий Женя.
Він винувато переминався з ноги на ногу, нервово витираючи липкий піт, що виступив, зі свого широкого, почервонілого чола тильним боком долоні. — Нічого у вас тут не потече, якщо законна дружина твоя не полінується й перебере ці фрукти ручками просто зараз! — жорстко відрізала Тамара Іллівна. — Я вам цей безцінний, корисний гостинець через три величезні області на собі тягла на незручних, душних приміських електричках.
— Ви хоч краплю цінуєте мій щоденний, тяжкий материнський подвиг заради вашого здоров’я? — з надривом у голосі запитала свекруха, грізно блиснувши очима. Діана прикрила свої втомлені очі й дуже повільно, намагаючись заспокоїти пришвидшене серцебиття, видихнула все повітря крізь щільно стиснуті губи. Сперечатися з цією монументальною, непробивною жінкою через такі нікчемні побутові дрібниці означало лише безглуздо марнувати свої дорогоцінні нервові клітини.
Вона абсолютно мовчки, не вимовивши у відповідь ані звуку докору, взяла з чистої ванної вологу ганчірку для підлоги. Граційно нахилившись над зіпсованим світлим лінолеумом, Діана взялася акуратно й ретельно підтирати липку, смердючу калюжку темного яблучного соку. Але її невгамовна, енергійна свекруха тим часом уже щільно й ґрунтовно всілася на чолі їхнього невеликого кухонного столу.
Вона сиділа на цьому рипучому стільці з таким важливим виглядом, ніби була головою ради директорів дуже великої транснаціональної корпорації. Здавалося, вона просто зараз, цієї ж миті готова офіційно оголосити про майбутнє масштабне злиття й безжальне фінансове поглинання їхньої маленької родини. — Ану-бо, хутко сідайте обоє переді мною за цей стіл! — різко скомандувала Тамара Іллівна тоном, що зовсім не терпів жодних заперечень.
— У мене до вас двох, мої дорогі діти, є одна дуже важлива, невідкладна розмова. — Навіть не просто якась там важлива, а винятково, життєво серйозна! — багатозначно додала вона, піднявши вгору свій пухкий вказівний палець. Діана, гидливо кинувши брудну, липку ганчірку в металеву мийку, багатозначно й тривожно перезирнулася зі своїм пониклим, зсутуленим чоловіком.
Женя відразу боягузливо, мов нашкодивший школяр, відвів свої бігаючі очі далеко вбік до вікна, боячись зустрітися з нею поглядом. У складній системі координат їхнього багаторічного сімейного життя це завжди був винятково поганий, віщуючий грандіозну, руйнівну бурю знак. Дуже, просто катастрофічно поганий знак, який іще ніколи в житті не віщував Діані абсолютно нічого доброго й позитивного.
Зазвичай, коли дорослий Женя отак винувато дивився в підлогу й нервово смикав край своєї домашньої футболки, це означало лише одне. Це прямо означало, що якесь глобальне, фінансово витратне рішення вже було остаточно ухвалене його пронозливими родичами в неї за спиною. А самому безхарактерному Євгенові в цій сумнівній родинній схемі залишили лише незавидну, але дуже почесну роль безмовного сімейного громовідводу.
— Загалом, справа така, діти мої, — почала Тамара Іллівна, театрально витримавши невелику, гнітючу паузу для більшого драматизму. Вона з гучним, зовсім непристойним сьорбанням відпила гарячого чаю просто з улюбленої дизайнерської кружки Діани, залишивши на ній жирний слід. Потім нахабна свекруха невдоволено скривилася через нестачу цукру в напої й урочисто, з ляском виклала на стіл товсту пластикову теку з документами.
— Я свій старий, дерев’яний дім у нашому рідному селі минулого тижня нарешті остаточно продала чужим людям. — Як це продали, без жодного попередження? — щиро ахнула Діана, від сильного здивування важко опускаючись на вільний стілець навпроти свекрухи. — Ви ж завжди з таким неймовірним пафосом говорили всім нам, що це ваше священне родове гніздо, вічна, недоторканна пам’ять про покійного дідуся.
— Самою лише світлою, духовною пам’яттю ситий у наш тяжкий, кризовий час не будеш, — філософськи, з ноткою смутку мовила Тамара Іллівна. — Там уже давно старий, прогнилий дах безбожно тече під час осінніх дощів, та й похилений дерев’яний паркан на ладан дихає. — А мені самій там на величезних грядках із бур’янами корячитися з ранку до ночі вже ніякого здоров’я давно немає, роки беруть своє….
