Учора вночі, одразу після раптового й скандального відходу Діани з речами, вони з мамою ще дуже довго сиділи на прокуреній кухні. Вони до самого сивого світанку нервово обговорювали нову, як їм здавалося, виграшну стратегію поведінки з непокірною, збунтованою невісткою. Тобто, по суті, мама літрами пила смердючу валер’янку й добірними матюками проклинала втеклу невістку, називаючи її підколодною змією.
А сам морально знищений Женя просто безглуздо втупився в порожню стіну перед собою, перебуваючи в стані глибокого шоку й заперечення. Він іще наївно, по дурній інерції сподівався, що його сильна дружина ось-ось одумається, повернеться додому з важкою валізою. Що вона трохи поплаче для годиться, вибачиться за свою хвилинну жіночу слабкість і все знову стане як раніше, тихо й сито.
Адже вона завжди, в абсолютно будь-яких життєвих ситуаціях була тією, хто зрештою брав відповідальність на себе й усе безболісно розрулював. Але, всупереч його сміливим, інфантильним надіям, уперта Діана так і не повернулася цієї страшної ночі під їхній спільний дах. Тим часом гидкий, деренчливий дверний дзвінок у коридорі повторився знову, цього разу він був неймовірно довгий, пронизливий і злий.
Пом’ятий Женя, шаркаючи босими ногами по холодній підлозі, поплентався до вхідних дверей, на ходу протираючи заспані, опухлі очі. У напівтемряві захаращеного коридору він, звісно ж, сильно перечепився об той самий забутий, злощасний пакет із гнилими яблуками. Тепер цей сміттєвий пакет за ніч потік уже остаточно, непоправно, назавжди зіпсувавши дороге покриття підлоги.
Мерзенна, липка й солодкувата на запах калюжа перебродженого соку розтеклася світлим ламінатом майже до самого порога квартири. На порозі, коли Женя нарешті невпевнено клацнув замком, стояв грізний господар квартири, усіма шанований Ашот Гамлетович. Це був дуже великий, солідний чоловік у дорогому костюмі, з густими, зрослимися на переніссі бровами й дуже важким, немиготливим поглядом.
— Здрастуй, Євгене, от я й приїхав по своє, як ми з тобою й домовлялися, — сухо привітав він зблідлого квартиранта. — Сьогодні в нас на календарі настало рівно друге число поточного, нового місяця. — Сподіваюся, ти чудово пам’ятаєш, що це означає, тож давай сюди мої законні гроші за оренду без затримок.
— Ой, доброго дня, шановний Ашоте Гамлетовичу, дуже радий вас бачити при доброму здоров’ї, — метушливо залебезив переляканий Женя. Він спробував вичавити з себе якомога привітнішу, але вийшла неймовірно жалюгідна й крива, боягузлива усмішка. — Ви знаєте, тут у нас зовсім раптово утворилася одна дуже маленька, крихітна непередбачена справа з готівкою…
— Розумієте, сталася одна прикра, суто технічна затримка з нашими фінансами в мобільному застосунку. — Учора пізно ввечері в банківському застосунку, уявляєте, система зависла, і наша автоматична транзакція платежу не пройшла вчасно. — Ви не могли б увійти в наше складне становище й буквально пару-трійку днів почекати з оплатою боргу?
Зазвичай спокійний господар квартири при цих нахабних словах загрозливо насупив свої густі, кущисті брови. Як успішний бізнесмен, він органічно не любив і не терпів казок про те, коли чиїсь перекази раптом зависали в мережі. Він мовчки, не питаючи дозволу, зробив важкий крок усередину квартири, потужним плечем недбало відсунувши щуплого Женю з проходу.
— Яка ще, до біса, затримка в тебе там утворилася на порожньому місці? — грізно пробасив він, загрозливо нависаючи над квартирантом. — Ти мені тут свої гнилі зуби не заговорюй казками про погані банки, я цих байок за життя наслухався досхочу. — Ти взагалі наш договір оренди читав перед тим, як свої карлючки там ставити й ключі брати?
