Дмитро повертався з фронту, щоб нарешті обійняти стареньку матір і кохану дружину, але, ледь переступивши поріг рідного дому, усвідомив, що опинився в справжньому пеклі. Два нескінченно довгі роки він рахував дні та години до цієї заповітної хвилини.
У брудних, сирих окопах, під безперервний свист ворожих куль, його душу зігрівала і підтримувала на плаву лише одна-єдина думка — думка про швидке повернення туди, де його люблять і чекають дві найголовніші жінки в його житті: мама Надія Петрівна та молода дружина Олена.
Він у найдрібніших деталях уявляв собі, як штовхне знайому, скрипучу хвіртку, як на повні груди вдихне аромат маминих фірмових пирогів із вишнею, який, здавалося, навічно в’ївся в стіни їхнього невеликого, але неймовірно затишного житла. Він мріяв побачити щирі сльози щастя на зморшкуватому обличчі матері та розчинитися в теплих обіймах коханої дружини. Проте сувора реальність, з якою йому довелося зіткнутися віч-на-віч, виявилася куди страшнішою і болючішою за будь-який, навіть найжорстокіший бій.
Коли таксі загальмувало біля воріт його будинку, перше, що різануло по очах, був новий, масивний паркан із дорогого декоративного каменю, який посів місце старого дерев’яного штахетника, який він колись давно ремонтував разом із батьком.
Серце зрадницьки стиснулося, але Дмитро спробував заспокоїти себе думкою, що Олена, ймовірно, вирішила зайнятися благоустроєм, використовуючи ті гроші, які він справно перераховував їй щомісяця служби. Він натиснув на кнопку відеодомофона, почуваючись непроханим гостем біля власного порога, немов чужинець.
Після тривалої паузи пролунав електронний писк, і важка кована стулка безшумно відчинилася, запрошуючи увійти. Дмитро зробив крок у двір і буквально заціпенів від побаченої картини. Замість маминих пишних троянд і жоржин, які вона плекала все життя, тепер розстилався ідеально рівний, стрижений газон, а по периметру стояли безжиттєві туї у величезних діжках.
Сам будинок теж зазнав кардинальних змін: він був обшитий модним сайдингом, а старі дерев’яні рами, що дихали теплом, були безжально замінені на мертвий білий пластик. Почуття незрозумілої тривоги наростало в грудях з кожним новим кроком по бруківці.
Він штовхнув вхідні двері, і ті піддалися без звичного, домашнього скрипу, відчиняючись занадто легко. І тут у ніс ударив запах — не аромат домашньої випічки та затишку, а різкий, нудотно-солодкий запах дорогої парфумерії та якоїсь хімії, що нагадує освіжувач повітря у фешенебельному готелі.
Всередині все стало абсолютно чужим і незнайомим: замість їхнього старенького, продавленого, але такого рідного дивана, у вітальні височів величезний білий шкіряний монстр. На підлозі лежав пухнастий килим з довгим ворсом, у якому потопали черевики, а пів стіни займала гігантська плазмова панель.
Кожна деталь інтер’єру буквально кричала про великі гроші, про показну розкіш, якої в їхній простій родині ніколи не було. З сусідньої кімнати вийшла Олена, і вона теж змінилася до повної невпізнаваності…
Коментування закрито.