Соціальні мережі вибухали від теорій змови та звинувачень на адресу радянської міліції, яка впустила маніяка. Експертиза підтвердила: уривки відбитків на листку і почерк з імовірністю 99% належать зниклому Івану Смирнову. Лейтенант Дмитро, який цілодобово вивчав пильні архіви, зробив сенсаційну знахідку: скаргу шкільної прибиральниці Любові Петрової від жовтня 1966 року.
У старому рапорті жінка скаржилася на нестерпний трупний запах на задньому дворі, прямо за вікнами читального залу. Поліцейські негайно відвідали літню тітку Любу, яка підтвердила свої свідчення, розповівши, як директор школи відмахнувся від неї, пославшись на мертвих бродячих собак. Наступного ранку шкільне подвір’я було оточене, і на вказане місце прибула важка техніка та криміналісти з лопатами.
Колишній пустир давно перетворився на доглянуту клумбу, але екскаватор акуратно зняв верхній шар ґрунту. Невдовзі лопата Санича глухо дзвякнула об перешкоду, і криміналіст Ольга приступила до ручного розчищення. З-під землі здалися зотлілі фрагменти одягу та маленькі людські кістки.
Капітан Андрій Вікторович по рації доповів у центр про виявлення останків, що ймовірно належать зниклій дитині. Найгірші побоювання підтвердилися: Ваня не просто став жертвою викрадення, він був жорстоко вбитий і закопаний за кілька метрів від свого таємного ув’язнення. Поруч із кістками експерти витягли уривки міцної мотузки, що вказувало на задушення.
Слідство відновило страшну картину: божевільний бібліотекар Віктор заманив довірливого школяра в таємну комірчину під приводом допомоги. Коли все місто піднялося на пошуки, маніяк запанікував, під покровом ночі вивів жертву у двір, розправився з ним і закопав тіло. Злякавшись бути поміченим з речами дитини, вбивця поспіхом заклав рюкзак цеглою прямо в читальному залі…
