Анна скинула заплакані очі й зажадала повторно допитати абсолютно весь персонал школи, інтуїтивно відчуваючи, що разгадка криється саме там. Вона наполягала на ретельній перевірці вчителів, прибиральниць і сторожів. Капітан утомлено відчеканив, що абсолютно всі співробітники, включно зі звільненим дивним сторожем Петром Миколайовичем, були перевірені і у них є залізне алібі.
Почувши про сторожа, який звільнився, Сергій з усієї сили вдарив кулаком по стіні, від чого на підлогу посипалася стара штукатурка. Він розлючено заявив, що якщо міліція відпустила підозрюваного, то він сам відшукає цю людину і виб’є з неї правду. Іванов різко схопився з-за столу, його голос набув сталевих ноток: він суворо заборонив батькові чинити самосуд, попередивши про кримінальну відповідальність.
Капітан пообіцяв, що особисто зателефонує Смирновим, як тільки з’явиться хоч один новий факт, але попросив прийняти сувору реальність. Анна безсило впала на стілець, беззвучно ридаючи і дивлячись на прикріплене до папки фото усміхненого Ванечки, який так мріяв стати педагогом. Сергій відвернувся до вікна, до болю зціпивши зуби, щоб ніхто не побачив його власних сліз.
Чоловік тихо, але твердо поклявся дружині, що знайде сина, навіть якщо правоохоронці опустити руки. Іванов мовчки закрив пухку папку, висловив щирі співчуття і попросив батьків триматися. Вийшовши з задушливого відділку на березневий мороз, подружжя мовчки брело додому, згинаючись під вагою свого нескінченного горя.
Чіпляючись за руку чоловіка, Анна шепотіла в порожнечу обіцянки не здаватися і обов’язково знайти свого хлопчика. Але десь глибоко в її зраненій душі остання іскра надії повільно згасала, поступаючись місцем крижаному розпачу, що зводив з розуму. Минули десятиліття, батьки Івана покинули цей світ, так і не дізнавшись правди, а країна зробила крок у зовсім нову історичну епоху.
Міська школа №1, де колись навчався Ваня, до невпізнання змінила свій вигляд: у сімдесятих оновили фасад, у дев’яностих звели сучасний спортзал. І лише просторе приміщення бібліотеки з її величезними стелажами та високими стелями залишалося недоторканим заради економії бюджету. Однак у 2016 році влада нарешті виділила кошти на капітальну реконструкцію читального залу під потреби цифрового століття.
Будівельна бригада приступила до демонтажу старих конструкцій, зриваючи згнилу обшивку і трощачи старі перегородки. У повітрі стояла щільна завіса з їдкого цементного пилу, а простір просочився терпким запахом вікової плісняви та вогкості. Робітникам потрібно було просто підготувати площу для встановлення комп’ютерів, і ніхто з них не підозрював, яку страшну таємницю зберігають ці стародавні стіни…
