Пів століття тому безслідно зник звичайний школяр, але випадкова знахідка в цегляній кладці старої бібліотеки змусила здригнутися все місто. В один із ясних осінніх днів 1966 року в невеликому провінційному містечку Лісовий немов крізь землю провалилася дитина.
Близько полудня, коли уроки добігли кінця, хлопчик на ім’я Іван покинув стіни школи і покрокував у бік дому, що розташовувався буквально за пару кварталів. Ваня завжди відрізнявся спокійною вдачею, був дуже відповідальним і ніколи не вештався у дворі без діла. Він мав сувору звичку повертатися до рідного порогу вчасно.
Його мати, Анна, працювала в місцевому продуктовому магазинчику неподалік, а голова сімейства, Сергій, був робітником на заводі в сусідньому населеному пункті. Через таку зайнятість батьків Іван з ранніх років звик до повної самостійності, і ніщо того фатального дня не віщувало трагедії. Школяр просто пішов з набитим підручниками рюкзаком, після чого живим його більше ніхто не бачив.
Вечір видався напрочуд мерзлякуватим, а пронизливий осінній вітер гнав по асфальту оберемки пожовклого листя. Анна стояла на кухні, звично помішуючи ополоником гарячий суп у потертій емальованій каструлі. Коли настінний годинник гулко пробив шість разів, жіноче серце раптово стиснула крижана тривога.
Зазвичай син переступав поріг квартири не пізніше четвертої години дня, лише зрідка затримуючись заради гри з однокласниками на шкільному подвір’ї. Проте час невблаганно минав, а хлопчика все не було. Жінка поспішно вимкнула конфорку, витерла вологі руки об домашній фартух і тривожно прильнула до віконного скла.
Вулиця, ледь освітлена тьмяним жовтим світлом самотнього ліхтаря, виглядала абсолютно безлюдною. Не було видно ні знайомого дитячого силуету з важким ранцем, ні звуку квапливих кроків на тротуарі. Лише поривчастий вітер тужливо завивав, розгойдуючи гілки розлогого клена прямо під вікнами…
