Усередині лежав лише один аркуш паперу. Оксана почала читати.
Спочатку її обличчя залишалося безпристрасним, але потім очі розширилися від подиву. Вона зблідла настільки сильно, що тітка Валя підвелася зі свого місця, злякавшись, що дівчині стало зле.
Дочитавши до кінця, вона підняла очі на батька. Він дивився на неї абсолютно спокійно, як людина, яка двадцять років несла на плечах непосильний тягар і нарешті скинула його.
«Тату, — прошепотіла вона. — Тату, що це?» «Правда, доню. Просто правда». Оксана мовчки протягнула аркуш Андрію.
Той взяв його з подивом, ніби запитуючи: що там ще? Сто гривень на щастя?
Але все ж почав читати. За столом повисла важка тиша.
Ведучий завмер із мікрофоном у руці. Гості перезиралися, не розуміючи суті того, що відбувається.
Андрій читав, і його обличчя змінювалося на очах. Подив змінився недовірою, а недовіра — справжнім шоком.
Він закінчив читання і повільно, ніби ноги відмовили йому, опустився на стілець. «Андрію! Андрію!» — Тетяна Григорівна схопилася з місця.
— «Андрію, що там таке? Що там написано?…»
Вона підбігла, вихопила листок із його рук, пробігла очима по тексту, і обличчя її стало сірим, як попіл. А в листі містилося наступне.
Двадцять три роки тому Олег і Василь були діловими партнерами. Разом вони відкривали перший магазин автозапчастин.
Це була маленька точка в підвалі, створена на останні гроші. Василь вклав усе, що мав: кошти від продажу батьківської дачі та великий кредит.
Олег вклав менше фінансів, але мав уміння домовлятися з потрібними людьми. Бізнес пішов угору…
Коментування закрито.