Сосна заскрипіла, нерізко, із зусиллям, ніби не хотіла падати. Коли стовбур почав хилитися, Олексій відступив наміченим шляхом. Дерево впало важко, з вібрацією, що пройшла по землі.
Кілька секунд навколо стояла повна тиша. Олексій підійшов до зрізу. Серцевина була не такою, якою мала бути.
Всередині тягнулася витягнута порожнеча, нерівна, але занадто правильна, щоб бути випадковою. Річні кільця вигиналися навколо неї, деформовані, напружені. Дерево не згнило. Воно росло, пристосовуючись до того, що знаходилося всередині. І тоді він побачив блиск. Тьмяний, металевий, ледь помітний у тіні деревини.
Олексій повільно видихнув. Він ще не знав, що саме знайшов. Але вже розумів: це дерево не було хворим. Воно було свідком.
Дерево лежало на землі, немов оголене, і холодне ранкове світло нещадно підкреслювало все, що раніше було приховано. Зріз був неправильним. Не тому, що Олексій помилився, він зробив усе точно. Неправильною була сама структура. Серцевина сосни не була щільним колом річних кілець, як у здорового дерева.
Всередині тягнулася витягнута порожнеча, схожа на шрам, що загоївся, але так і не зник. Кільця вигиналися навколо неї, стискалися, викривлялися, ніби деревина рік за роком вимушено відступала перед чимось чужим. Олексій присів на коліна і уважно подивився всередину. Повітря поблизу зрізу пахло інакше.
Не тільки свіжою смолою. Був ще слабкий металевий відтінок, старий, вивітрений, як запах давно забутих предметів. Він нахилився трохи ближче і тоді побачив відображення.
Слабкий блиск. Тьмяний, майже поглинутий тінню деревини. Олексій простягнув руку, зняв рукавичку і обережно торкнувся краю порожнечі. Пальці намацали щось холодне і тверде. Він взяв монтування, акуратно підчепив деревину, не поспішаючи, ніби побоювався відлякати саму суть знахідки. Металевий предмет вислизнув і впав йому в долоню.
Куля. Стара, деформована, вкрита іржею, але все ще впізнавана. Не сучасна. Калібр і форма не залишали сумнівів. Старого зразка. Олексій стиснув її в пальцях.
Вона була важкою. Непропорційно важкою для того, скільки років пролежала всередині живого дерева. Він видихнув повільно.
Кулі в деревах — не рідкість. Мисливці промахуються. Рикошети трапляються. Дерева загоюють рани. Але ця куля знаходилася занадто глибоко, занадто близько до серцевини. І навколо неї була не просто деревина. Була порожнеча. Олексій знову зазирнув усередину. Блиск повторився.
Він витягнув другу кулю, потім третю. Кожна вимагала зусиль, немов дерево неохоче відпускало те, що утримувало десятиліттями. Деякі кулі були сплющені, інші викривлені, ніби летіли під різними кутами…
