Усередині розірваної пастки виявилися брудні, наскрізь мокрі ганчірки для підлоги й великий шматок щільного, брудного будівельного поліетилену. Коли старий тремтячими від холоду й раптового хвилювання пальцями розгорнув цей безжальний кокон, його загрубіле серце неприємно й болісно стиснулося.
На мокрій тканині лежало зовсім крихітне, новонароджене цуценя незрозумілої дворової породи, безжально викинуте кимось на вірну, болісну смерть. Худе, з виразно випнутими під мокрою шерстю ребрами й наскрізь промокле, воно вже майже не мало сил боротися за життя.
Очі беззахисного малюка були щільно заплющені, а маленьке тільце стрясало безперервне, сильне тремтіння від смертельно небезпечного переохолодження. Бідолашна, ні в чому не винна тваринка ледве дихала, зрідка відкриваючи крихітну пащу в беззвучному, сповненому відчаю крику про допомогу.
Сергій мовчки опустився на коліна просто в холодну осінню багнюку, до глибини душі вражений людською жорстокістю й безсердечністю. Він дбайливо, намагаючись не завдати зайвого болю, взяв цей крихітний крижаний клубочок на свої великі, грубі робочі долоні.
Чоловік сховав цуценя під свій теплий вовняний светр, притискаючи його до самого серця, і швидко поніс у бік дому. Спочатку він узагалі не думав про жодні наслідки, а просто механічно робив те, що веліла йому раптом пробуджена совість.
Його власні тяжкі проблеми й затяжна депресія миттєво відійшли на другий план перед лицем цього маленького життя, що стрімко згасало. Повернувшись додому, старий не став гаяти дорогоцінний час на те, щоб перевдягнути свої власні наскрізь мокрі від річкової води штани.
Він насамперед квапливо розпалив вистиглу за ніч піч, щедро накидавши в глибоку топку найсухіших березових полін. Вогонь весело й гучно загув у димарі, швидко наповнюючи вистуджену кімнату рятівним, живим і таким необхідним зараз теплом.
Сергій обережно закутав тремтяче цуценя у свою стару, м’яку овечу куртку й дбайливо поклав його на лежанку поруч із вогнем. Потім він швидко підігрів у невеликому металевому ковшику трохи свіжого коров’ячого молока, купленого напередодні у жалісливої сусідки.
Озброївшись маленькою чайною ложкою, старий узявся дуже обережно, буквально по одній краплі, вливати тепле молоко в пащу тваринки. Малюк спершу зовсім не реагував, але потім слабо ворухнув язиком і зробив перший, невпевнений ковток рятівної теплої їжі.
Процес дбайливого годування тривав понад годину, після чого змучене цуценя остаточно заснуло в м’яких складках теплої овечої шерсті. Уночі стривожений господар довго не міг склепити очей, постійно прислухаючись до найменших звуків, що долинали з боку теплої цегляної печі..
