Тепер тут більше не було так нестерпно порожньо, тривожно й тоскно, як у ті похмурі дні його затяжної, безпросвітної самотності. Уперше за багато років Сергій відчув глибоке, щире й неймовірно сильне бажання жити далі, попри будь-які життєві труднощі.
Він дивився на мирно сопучого поруч відданого пса й цілком ясно розумів, що любов і турбота здатні творити справжні, великі дива. Туман не просто врятував його від неминучої, страшної смерті в крижаній, темній ополонці, він урятував його душу від вічного, руйнівного холоду.
За вікном і далі люто завивала зимова хуртовина, остервеніло жбурляючи цілі пригорщі колючого снігу в замерзлі шибки старого дому. Але в кімнаті панував абсолютний, непорушний спокій, порушуваний лише затишним, заколисливим потріскуванням сухих березових полін у гарячій печі.
Ця страшна, сповнена драматизму зимова історія закінчилася неймовірно щасливо, назавжди й дуже міцно пов’язавши долі людини й собаки нерозривною ниткою. Життя літньої людини знову набуло глибокого, кришталево ясного й дивовижно світлого нового сенсу завдяки його вірному, врятованому другові.
Старий спокійно заплющив очі, повільно поринаючи в глибокий цілющий сон, твердо й непохитно знаючи, що завтра неодмінно настане новий, щасливий день.
