Наташа ледь помітно кивнула, підтверджуючи здогад, і пересохлим від пролитих сліз голосом поцікавилася, як звати її раптову співрозмовницю. Та нервово відрекомендувалася Вірою, збивливо пояснивши, що останні кілька років ділила із загиблою Лєною один кабінет у бухгалтерському відділі. Удова спробувала поритися в пам’яті, воскрешаючи кумедні сестрині історії про колег, але це ім’я не викликало жодних асоціацій, посіявши в душі зерно тривоги.
Під час їхніх частих кухонних розмов Лєна любила згадувати про реготуху Марину, балакучу Світлану й вимогливого керівника Петра Семеновича. Віра ж тепер тараторила на межі панічного шепоту, раз у раз кидаючи злодійкуваті погляди туди, де височіла постать Ігоря. Вона квапливо попросила вибачення за вторгнення в таку скорботну хвилину, пояснивши, що Лєна благала передати одну річ на випадок найгіршого розвитку подій.
Цей дивний і лячний своєю таємничістю згорток призначався винятково для очей Наташі, а її чоловік за жодних обставин не повинен був про нього дізнатися. Метушливими рухами незнайомка витягла з надр сумки трохи зім’ятий паперовий прямокутник і невпевнено простягнула його заціпенілий жінці. Наташа приголомшено втупилася в послання, слабко розуміючи, що саме може ховатися всередині цього прощального привіту від рідної людини.
Віра присягнулася, що жодного разу не намагалася зазирнути всередину від того самого похмурого вечора, коли колега вручила їй цей предмет два тижні тому. Тоді сестра з лячною, зовсім не властивою їй похмурістю наказала передати пакунок особисто в руки Наталі, якщо її життя раптом обірветься. Колишня колега до останнього сподівалася, що це лише наслідок сильного перевтомлення або безглуздої підозріливості, але жорстока реальність перевершила найгірші побоювання.
Удова нерішуче прийняла майже невагомий конверт, крізь щільну фактуру якого виразно прощупувався невеликий твердий предмет прямокутної форми. Вона машинально висловила слова вдячності абсолютно безживним тоном, який дивом не зірвався на ридання в цю гостру мить. За останні три доби, що минули від кошмарного дзвінка від слідчого, Наташа виплакала весь запас сліз, і тепер усередині лишилася тільки випалена порожнеча.
Уловивши слова подяки, Віра різко підхопилася з місця й майже бігом рушила вузькою стежкою до цвинтарної брами, жодного разу не озирнувшись. Її стрімка втеча й постійні нервові озирання створювали враження, ніби серед гранітних плит за нею женеться невидимий і смертельно небезпечний ворог. Невдовзі від місця поховання неквапом підійшов Ігор, важко опустився на холодну лаву й власницьким жестом поклав долоню на крихке плече дружини.
З легкими нотками роздратування й підозри він поцікавився, ким була та пані в чорній хустці, що так безцеремонно втекла. Намагаючись угамувати тремтіння й вирівняти дихання, Наташа кинула, що це всього лише давня співробітниця Лєночки, яка прийшла висловити співчуття. Ігор байдуже прийняв цю відповідь, потер втомлені очі й діловито скомандував збиратися додому, щоб улаштувати традиційні поминки в комфортних умовах.
Вона безвольно підвелася з крижаного сидіння, покірно зайняла місце в розкішному салоні їхнього автомобіля, всю дорогу судомно стискаючи в кишені здобуту таємницю. Розкрити загадкову звістку з минулого Наташа наважилася лише глибокої ночі, коли рівне дихання Ігоря в подружньому ліжку підтвердило його глибокий сон. Прокравшись навшпиньки в тісний простір ванної, вона замкнула засувку, увімкнула кран для маскування звуків і неслухняними пальцями розірвала паперову оболонку…
