Михайло Ковальчук, відомий бізнесмен і мільярдер, повернувся додому в середині дня несподівано навіть для власної охорони. Зазвичай він з’являвся лише пізно ввечері або взагалі залишався ночувати в офісі. Але сьогодні його відштовхнула чергова порожня угода і якась дивна тривога, що не давала спокою. Будинок потопав у тиші, і він пройшов повз вітальню, збираючись піднятися до себе, але раптом зупинився.
Звідти долинала музика: ніжна, класична мелодія, ледь чутна, немов хтось поставив її не для фону, а щоб відчути кожною нотою. Пан Михайло відчинив двері і завмер на порозі. Посеред просторої зали, між антикварними меблями та каміном, кружляла в танці молода жінка у простій уніформі. Це була Наталія, прибиральниця, яку він майже не помічав у своєму величезному будинку.
Але танцювала вона не сама. У її долонях покоїлися руки його сина Лева, який сидів в інвалідному візку. Хлопчик сміявся по-справжньому, не натягнуто і ввічливо, як при гувернантці чи психологу, а щиро, як раніше, до аварії. Наталія вела Лева в танці, повільно кружляючи, нахиляючись до нього, і піднімала його руки, ніби диригуючи самим життям.
Його обличчя сяяло, а очі блищали від захвату, ніби в ці хвилини він забував про свої ноги, візок і постійний біль. Він був просто дитиною, яка сміється разом із дорослою дівчиною. Михайло стояв, не в силах поворухнутися, вражений побаченим. Щось ворухнулося всередині, щось давно забуте і заховане глибоко в душі.
Він не знав, що шокувало його більше: те, що Лев сміється, чи те, як багато емоцій викликав цей момент у ньому самому. Наталія не одразу помітила господаря, захоплена рухами та музикою. Але як тільки вона обернулася і побачила його постать у дверях, то миттєво завмерла. Музика все ще грала, наповнюючи кімнату, але її очі наповнилися тривогою.
Вона повільно випрямилася, акуратно поклала руки хлопчика на підлокітники візка, а сама відступила на крок назад. Пан Михайло зробив кілька важких кроків уперед, його голос прозвучав глухо і суворо: «Що тут відбувається?»…
Коментування закрито.