Вона максимально прискорила крок, сподіваючись непомітно проскочити повз і не привернути до себе уваги. Але п’яна компанія її все ж помітила. «Гей, циганко!» — крикнув Віктор Синицин, і його грубий голос гучно рознісся в морозному повітрі.
Лія нічого не відповіла й пішла ще швидше, майже зриваючись на біг. «Стій, суко, з тобою говорять!» — загорлав Олексій, наймолодший із них. Уся четвірка агресивно рушила їй навперейми.
Вони були п’яні, але рухалися доволі швидко, наглухо відрізаючи їй єдиний шлях до житлових будинків. За кілька секунд стало кришталево ясно, що втекти вона ніяк не зможе. Лія зупинилася й у паніці притислася спиною до крижаної бетонної стіни покинутого складу.
«Відчепіться! Будь ласка, я нікому нічого не зробила!» — промовила вона, намагаючись говорити спокійно, хоча руки зрадницьки тремтіли. Геннадій, старший із братів, підійшов до неї впритул ближче за всіх. Він був кремезним чоловіком, широким у плечах, з одутлим обличчям алкоголіка й маленькими злими очима.
«Не зробила, а мені здається, ти мені дуже сильно винна», — процідив він. «Усі цигани всім винні, це всім відомо», — додав Геннадій і гидко розсміявся. Решта відморозків дружно підхопили його п’яний сміх.
«У мене немає грошей, зовсім немає, відпустіть мене, будь ласка!» — благала дівчина. Лія полізла до кишені й витягла дрібну пом’яту купюру місцевої валюти — все, що в неї залишалося на життя. «Ось, візьміть», — простягнула вона, але Геннадій лише глянув на папірець, зневажливо зім’яв його й жбурнув у сніг.
«Нам не гроші потрібні, нам нудно, ми хочемо розважитися. А ти, циганочко, якраз ідеально підходиш для такої розваги».
Те, що сталося далі, зайняло близько двадцяти нескінченно страшних хвилин.
Вони силоміць затягли її в старий ангар, де стояли вкриті іржею рештки покинутого обладнання. Там вони ґвалтували її по черзі: міцно тримали, коли вона намагалася вирватися, і жорстоко били, коли вона кричала. Олексій душив жертву, доки вона не перестала пручатися, а Лисий виявився останнім.
Коли вони нарешті закінчили, Віктор хотів убити її, пропонуючи задушити або вдарити важким залізним прутом по голові. Але Геннадій владно зупинив свого брата. «Навіщо бруднитися? Вона нікому не скаже, бо хто слухатиме якусь циганку-сироту!» — заявив він.
Він був абсолютно певен, що вона нічого не зможе довести в поліції. Відморозки залишили дівчину лежати на підлозі ангара в калюжі власної крові, у розірваному одязі й у стані глибокого шоку. Вони пішли, голосно сміючись і перемовляючись про те, що треба буде все повторити, коли їм знову набридне пити в гаражі.
Лія пролежала на холодній підлозі кілька годин, перш ніж змогла бодай поворухнутися. Морозної ночі вона легко могла померти від переохолодження, але бетонні стіни ангара частково захищали від пронизливого вітру. Молодий і міцний організм витримав це випробування, і близько опівночі Лія все ж змогла підвестися на ноги.
Вона сяк-так запахнула розірвану дублянку й тремтячими руками підібрала скинуту хустку. Дикий біль пронизував усе тіло, одяг просочився кров’ю, а обличчя сильно розпухло від жорстоких ударів. Тримаючись за стіни будинків, вона дивом дісталася до своєї квартири так, що ніхто з рідкісних перехожих її не помітив…
