Формально вона носила звичайне прізвище покійного батька, який помер, коли дівчинці було чотири роки. Але в селищі всі чудово знали, що по крові вона циганка. Її мати теж померла рано від тяжкого туберкульозу, коли Лії було лише дванадцять років.
Дівчинку віддали до дитячого будинку в сусідньому місті, звідки вона тікала тричі, доки соціальні служби не махнули рукою й не залишили її жити в далекої родички у Степному. У шістнадцять років Лія залишилася зовсім сама. Тітка поїхала до сина в інший регіон, залишивши дівчині однокімнатну квартиру на першому поверсі крайнього будинку.
Лія працювала на єдиному ще діючому підприємстві селища — швейній артілі «Зоря», де двадцять жінок на древніх промислових машинках шили робочий одяг. Платили мало й нерегулярно, часто видаючи зарплату відрізами тканини, які можна було продати на місцевому ринку. Артіль містилася в колишньому дитячому садку на протилежному кінці селища, і щовечора Лія поверталася додому сама, бо жила найдалі від усіх.
Вона була дівчиною невисокого зросту, крихкої статури, з темним волоссям, яке завжди заплітала в тугу косу. У її карих очах постійно читалася настороженість людини, звиклої розраховувати тільки на себе. Лія навчилася бути непомітною: ходила швидко, опустивши голову, не зустрічалася поглядом із незнайомцями й обходила компанії молодих чоловіків за кілометр.
У ті роки в провінційній глибинці жінці, яка йшла сама в темну пору доби, треба було бути дуже обережною. Особливо якщо ця жінка була циганкою й сиротою, без родичів, які могли б за неї заступитися.
У селищі Степне всі знали місцеву банду відморозків. Це була навіть не банда в повному розумінні слова, а компанія з чотирьох молодих чоловіків, які тримали в страху всіх жителів. Ядром групи були троє братів Синициних: двадцятивосьмирічний Геннадій, двадцятип’ятирічний Віктор і двадцятидворічний Олексій.
Їхній батько працював на заводі механіком аж до самого закриття, потім спився й помер від великого інфаркту. Мати жила з ними в двокімнатній квартирі, але фактично була затворницею. Вона боялася виходити на вулицю, боялася власних синів, існувала на мізерну допомогу й намагалася ніколи не потрапляти їм на очі.
Брати Синицини не працювали ніде й ніколи, при цьому Геннадій уже встиг відсидіти два роки за хуліганство, а Віктор двічі притягувався за бійки умовно. Олексій був наймолодшим і найагресивнішим, із психікою, розхитаною ще в підлітковому віці вживанням токсичних речовин і аптечних препаратів. До трійці братів примикав тридцятирічний Федір на прізвисько Лисий, який жив у гуртожитку при закритому заводі й перебивався випадковими заробітками…
