У відповідь на це розумне прохання Людмила лише презирливо фиркнула й видала короткий, скрипучий, каркаючий смішок, схожий на крик старої ворони. Вона демонстративно подивилася на свого жуючого сина, відкрито шукаючи його синівської підтримки в цьому нерівному протистоянні з невісткою. І, отримавши у відповідь на своє німе запитання лише його звичний безвольний, скляний погляд, огрядна жінка знову різко повернулася до застиглої Аліни.
Її одутле, вкрите шаром дешевого пудри обличчя зараз безповоротно спотворила потворна, зла гримаса абсолютної моральної переваги. Незвана гостя впевнено зробила ще один важкий, рішучий крок, що виявився останнім на шляху до її мети, і стала впритул до дерев’яного краю столу. «Закінчити вона, бачте, дуже хоче, просто сил немає відірватися від своїх дурних іграшок».
Людмила отруйно додала, що зараз вони з Максимом швидко допоможуть невістці закінчити це її безглузде сидіння перед екраном, раз і назавжди. «Та що ви таке цікаве кажете, невже ви справді збираєтеся мені допомогти з написанням бекенду для застосунку? А заробляти пристойні гроші на оплату нашої іпотеки й продуктів ви мені теж із завтрашнього дня допоможете, чи що ви мали на увазі?»
«Запам’ятай раз і назавжди, дурна дівчисько, що брудні гроші в цьому житті — це далеко не найбільший скарб. Бо найголовніше, святе й непорушне для будь-якої нормальної жінки — це її міцна, любляча й дружна родина. Тобто конкретно для тебе головним пріоритетом завжди мають бути твій законний чоловік і, звісно ж, я, його рідна мати».
«Ви обоє, і ваш дорогоцінний син, і ви самі, вже понад рік чудово живете виключно за мій рахунок, Людмило. Тож давайте ви просто зараз вимкнете цю фальшиву роль турботливої матусі маленького нетямущого хлопчика і просто залишите мене в спокої, га?» Але розлючена такою відсіччю свекруха навіть не подумала відступити назад чи хоч трохи знизити градус своєї необґрунтованої агресії.
Навпаки, вона плавно рухалася довкола столу з повільною, хижою грацією величезного, абсолютно ситого й упевненого в собі звіра. Цей дикий звір зараз вирішив жорстоко погратися зі своєю маленькою, загнаною в кут жертвою просто від нестерпної старечої нудьги. Її непохитна, залізобетонна впевненість у власній правоті живилася виключно боягузливим, покірним мовчанням її рідного тридцятирічного сина.
Його абсолютна, обурлива байдужість до конфлікту, що відбувався, була для цієї владної жінки своєрідним необмеженим карт-бланшем на будь-які образи. Аліна ж, своєю чергою, напружено сиділа в кріслі й ні на секунду не зводила з неї своїх потемнілих від гніву очей. У її аналітичній свідомості, давно звиклій до суворої математичної логіки алгоритмів, просто зараз відбувалася миттєва, безжальна дефрагментація всіх життєвих цінностей.
Усі зайві, такі, що заважають швидкому ухваленню рішень, фонові процеси в її запаленому мозку були миттєво зупинені й стерті. Інтелігентна ввічливість, нав’язані суспільством родинні узи, соціальні норми поведінки — усе це було примусово завершено, мов завислі програми в диспетчері завдань. Залишився тільки один, найдавніший, найпотужніший і життєво важливий кореневий процес, не підвладний жодному зовнішньому контролю.
Це був базовий, первісний захист своєї особистої території, своєї важкої інтелектуальної праці й свого власного ясного розуму. Зараз увесь цей розум був повністю, без залишку втілений у цій тихо гудячій, переливчастій вогнями обчислювальній машині. «Час тобі, занадто зухвалій дівці, нарешті згадати, для чого саме жінку споконвіку створила природа, а не ховатися за оці твої світні іграшки».
«Чи що, ця дурна офісна робота для тебе раптом стала дорожчою за рідну родину й коханого, законного чоловіка?» Людмила загрозливо зупинилася біля самого краю широкої стільниці, нависаючи над світною клавіатурою, мов величезна грозова хмара. Її важкі, старомодні парфуми, неймовірно терпкі й дешеві, задушливою хвилею вдарили невістці просто в чутливий ніс.
Цей нудотний квітковий аромат химерно змішувався з гіркуватим запахом давно вистиглої в горнятку кави й легким ароматом нагрітого комп’ютерного пластику. «Справжній чоловік повинен щовечора приходити в ідеально чистий дім, де на нього покірно чекає гарячий обід і доглянута, лагідна, усміхнена дружина. А не оце непроглядне убозтво, яке ти тут розвела й називаєш своїм кабінетом!»
Вигукнувши ці слова, вона широким, театральним жестом обвела всю захаращену паперами кімнату від кута до самого далекого вікна. Її розмашистий жест був сповнений такого щирого, глибокого й непідробного презирства, що це почуття стало в кімнаті майже відчутним, щільним об’єктом. Аліна, проігнорувавши дурний випад свекрухи, знову повільно перевела свій утомлений, почервонілий від довгої роботи за монітором погляд на Максима, який стояв удалині….
