Почувши своє ім’я в такому жалісливому контексті, законний чоловік ніяково й якось театрально кашлянув у кулак, намагаючись привернути до себе бодай крихту уваги. Він важко пройшов повз дружину просто до холодильника, всім своїм виглядом і нарочито гучними кроками демонстративно даючи зрозуміти серйозність своїх намірів. Цим простим маневром він недвозначно транслював оточенню, що тема своєчасного прийому їжі для нього зараз справді неймовірно актуальна й болюча.
Його боягузливе мовчання в цю напружену мить було в тисячі разів гучнішим, красномовнішим і образливішим за будь-які, навіть найрізкіші сказані вголос слова. Це важке безмов’я буквально кричало на всю кімнату про те, що його мати абсолютно права, він звіряче голодний, а дружина егоїстично працює замість того, щоб обслуговувати чоловіка. Усвідомивши цю мовчазну підтримку ворожого табору, Аліна зробила дуже повільний, глибокий вдих, намагаючись заспокоїти шалено калатаюче в грудях серце.
Дівчина щосили намагалася втримати глибоко всередині те крижане, колюче роздратування, яке вже почало стрімко затоплювати її свідомість зсередини. Вона принципово не відвела свого прямого, немиготливого погляду від розчервонілого, сповненого праведного гніву обличчя непрошеної зарозумілої свекрухи. «Я вас сьогодні зовсім не чекала, у мене критична здача важливого проєкту рівно за два дні, тому я працюю майже цілодобово без перерв на сон».
Вона сказала цю довгу фразу напрочуд рівним, глухим і майже беземоційним тоном, ніби зачитувала сухий витяг із нудного технічного завдання. Саме тим холодним, професійним тоном вона зазвичай спілкувалася телефоном із найледачішими, найбезвідповідальнішими й некомпетентними сторонніми підрядниками. Це в жодному разі не була жалюгідна спроба виправдатися перед жінкою, яка увірвалася до дому, це була лише сувора констатація незаперечного фізичного факту.
«Працює вона, подивіться на неї!» — насмішкувато протягнула невдоволена свекруха, і в її гучному голосі зазвучала відверта, нічим не прикрита правилами пристойності насмішка. Огрядна жінка впритул підійшла ще ближче до робочого столу, нависаючи над крихкою постаттю програмістки темною загрозливою брилою. Вона з неприхованою, майже дитячою цікавістю зазирала в мерехтливий екран дорогого ноутбука, ніби відчайдушно намагалася розгледіти серед рядків коду секретний рецепт наваристого борщу.
«З ранку до ночі якісь кольорові кнопочки натискати — це, любонько моя, ніяка не справжня робота, а суцільне непорозуміння. Справжня, важка жіноча праця — це коли ти корисною справою постійно зайнята, свій дім в ідеальному порядку тримаєш і про законного чоловіка щиро дбаєш. А оце твоє нескінченне витріщання в монітор що таке, як не пусте, нікому не потрібне дитяче баловство й егоїзм?»
За її словами, Максим цілими днями тяжко гарує, молоду родину фінансово забезпечує, поки невістка тут просто штани свої протирає в кріслі. Почувши цей відвертий абсурд, Аліна фізично відчула, як до межі, мов натягнуті струни, напружилися втомлені м’язи на її тонкій шиї. Вона повільно, ніби не вірячи власним вухам, перевела свій обважнілий погляд на незворушно жуючого біля холодильника чоловіка.
Він вальяжно стояв, розслаблено притулившись потужним плечем до дерев’яного дверного косяка, і з апетитом жував велике зелене яблуко. Цей соковитий фрукт він якимось незбагненним чином устиг спритно виловити з надр напівпорожнього холодильника буквально за кілька секунд до початку скандалу. Дорослий чоловік на частку секунди зустрівся з нею очима й одразу ж боягузливо відвів свій бігаючий погляд, винувато втупившись у носки своїх начищених черевиків.
У цю саму мить у мозку Аліни яскравою неоновою вивіскою спалахнуло лише одне ємке, хльостке й остаточне слово, що характеризувало чоловіка: зрадник. Він був зовсім не злим генієм, не підступним маніпулятором, який будує хитромудрі підступи, а звичайним, жалюгідним, побутовим і безхребетним боягузливим зрадником. «Я наполегливо попрошу вас обох негайно піти з моєї квартири», — чітко промовила Аліна, з розстановкою відділяючи кожне вимовлене слово.
Її зірваний голос зовні залишався лячно спокійним, але в його оксамитовому тембрі раптом з’явилася дзвінка, холодна, не віщуюча нічого доброго сталь. «У мене зараз зовсім немає вільного часу на ці порожні, безглузді й руйнівні розмови про побут. Мені треба терміново закінчити свою роботу, від якої залежать строки запуску всього відділу й моя професійна репутація»….
