Темне, немиготливе око дорогого відеодзвінка, який він колись так гордо сам установлював за інструкцією з інтернету, тепер безжиттєво дивилося просто на нього. Воно дивилося в його порожню душу, як холодне, скляне, немиготливе око зовсім чужої, вкрай ворожої істоти з іншого виміру. Він раптом із жахливою, нудотною ясністю усвідомив усю безглуздість і нікчемність своїх нічних кухонних розмов із ображеною, мстивою матір’ю.
Абсолютно все те, у що він так старанно змушував себе вірити минулої безсонної ночі про її нібито жіноче божевілля, виявилося жалюгідною брехнею. Усі ці грандіозні плани про сувору необхідність провчити зухвалу дружину виявилися лише жалюгідним, смішним і наївним дитячим белькотом. Цей белькіт розбивався вщент перед лицем її справжньої, крижаної, залізобетонної рішучості йти у своєму виборі до самого кінця.
Ця крихка дівчина з ноутбуком цілком точно більше не грала з ним у жодні соціальні ігри й не чекала від нього вибачень. Вона просто взяла й назавжди, без найменшого жалю викреслила його зі свого чітко спланованого, зрозумілого й розміреного життя незалежної людини. Пригнічений і морально знищений, Максим повільно, немов глибокий старий, розвернувся на неслухняних, ватяних ногах і важко поплентався вниз брудними сходами.
Він більше не відчував у своїх грудях ні обпалюючої злості, ні щемкої, гіркої чоловічої образи на кричущу несправедливість долі. Глибоко всередині його порожньої душі тепер залишилася тільки величезна, зяюча чорна порожнеча й пронизливий до самих кісток могильний холод самотності. Його не просто фізично виставили за поріг власної квартири з одним зеленим яблуком у шлунку.
Його особистість повністю стерли, безжально видалили, як бракований, непотрібний рядок неробочого коду в її ідеально вибудуваній життєвій програмі. У цій досконалій, логічній програмі більше зовсім не було для нього місця, і не існувало жодної рятівної комбінації клавіш для повернення. І найстрашніше полягало в тому, що в реальному житті не було жодної чарівної кнопки «скасувати», щоб повернути все назад.
