Керівники відомства з полегшенням доповіли урядові про повне усунення багаторічної репутаційної загрози. Оригінал щоденника давно вилучили й знищили, а закордонні копії успішно повернули до столиці й спалили. Здавалося, всі кінці цієї темної історії надійно сховані у воду, але спецслужби проґавили одну крихітну деталь.
Перед передачею доказів до архіву радіостанції журналіст, який спочатку отримав плівки від академіка, не довіряв жодній з офіційних світових розвідок. Він таємно зробив запасну копію особисто для себе про всяк випадок. Цей дублікат репортер надійно сховав у банківській комірці одного з маленьких і непримітних швейцарських банків.
Ключ від комірки залишився у довіреного адвоката з чіткою інструкцією відкрити схованку в разі непередбаченої смерті клієнта. За пів року після завершення спецоперації цей журналіст вельми вдало загинув в автокатастрофі на гірській дорозі в Австрії. Така смерть, що нікого не здивувала, змусила спецслужби остаточно повірити, що головну таємницю поховано назавжди.
Історія перетворилася на моторошну легенду, яку ветерани спецслужб розповідали пошепки молодим недосвідченим оперативникам. Ніхто не знав, що в сталевому сейфі в Цюриху лежить потемнілий від часу ключ від скриньки Пандори, терпляче чекаючи свого часу. За минулі сорок років упала стара держава, змінилася історична епоха, і світ змінився до цілковитої невпізнаванності.
У дві тисячі двадцять третьому році помер старий швейцарський адвокат, у речах якого спадкоємці виявили запечатаний конверт. Усередині був ключ від комірки й пожовклий лист від загиблого журналіста з проханням обов’язково оприлюднити вміст схованки. Добропорядні швейцарські громадяни негайно виконали останню волю покійного, відкривши старий банківський сейф.
Усередині вони виявили мікроплівку, на якій були зафіксовані сторінки рукописного щоденника державною мовою. Загальний зміст перекладеного тексту виявився шокуючим: син чиновника вихвалявся чудовиським злочином проти доньки впливового правителя. Розуміючи безпрецедентну цінність історичної бомби, спадкоємці виставили плівку на закритий аукціон, поклавши початок новій таємній війні.
Привид із минулого вирвався на волю, і в напруженій боротьбі за артефакт зіштовхнулися одразу три впливові сили. Першим покупцем виступив утікач-олігарх із Лондона, який був затятим і давнім противником чинної державної влади. Публікація щоденника стала б для нього ідеальною інформаційною зброєю для найпотужнішої дискредитації спецслужб.
Відомі штампи про кривавих катів знову зазвучали б на всіх західних телеканалах, завдаючи колосального репутаційного удару наступникам. Другу силу на аукціоні представляв непримітний дипломат у Берні, який діяв від імені офіційної зовнішньої розвідки. Для державного відомства цей щоденник був цінною реліквією, що доводила здатність системи жорстоко карати зло.
Офіційна розвідка хотіла назавжди поховати цю непередбачувану історію або взяти її під свій повний контроль. Однак у торги несподівано втрутилася третя постать — відома французька правозахисниця Анна, яка була рідною онукою покійного академіка. Вона побачила в документах рідкісний шанс розповісти світові трагічну історію своєї родини про систему, що калічить людські душі.
Почалася запекла таємна війна за клаптик мікроплівки, сповнена брудного компромату, погроз і кулуарних переговорів. Анна не мала ні безмежних фінансових можливостей олігарха, ні серйозних оперативних ресурсів світових спецслужб. Ситуація здавалася цілком безнадійною, аж поки в гру раптом не вступив престарілий полковник у відставці Ігор Серов….
