Вони зірвали з неї прикраси, жорстоко побили, а потім зробили те, після чого життя вже ніколи не може стати колишнім. Покидьки кинули її, зламану й принижену, в брудне осіннє листя, поїхавши зі сміхом на своєму блискучому представницькому автомобілі. Вони були певні, що їм за це нічого не буде, як не було й раніше.
Негідники навіть не підозрювали, що своїми діями вже підписали собі жорстокий смертний вирок. Їхній сміх почув не лише нічний сквер, його почула сама резиденція глави держави. О другій ночі у квартирі керівника пролунав тривожний телефонний дзвінок.
Черговий офіцер служби охорони тремтячим голосом доповів про те, що сталося, а Андропов слухав мовчки, не змінившись на обличчі. Він просто повільно поклав слухавку, але саме в цю мить Людина-Кремінь дала першу тріщину. Із цієї невидимої тріщини на світ глянула безодня холодної, розважливої й абсолютної люті.
Це була лють батька, в якого відібрали найдорожче, і гнів глави могутньої спецслужби, якому кинули відкритий виклик. Тієї ночі в столиці було оголошено негласну операцію під кодовою назвою «Відплата», якої ніколи не існувало в офіційних документах. Про цей безпрецедентний наказ досі шепочуться лише сиві ветерани відомства.
Проводити її доручили не звичайним слідчим кримінальної поліції, а справжнім привидам. Це були найкращі фахівці з ліквідацій із найсекретнішого управління держави. Тим часом для чотирьох веселих хлопців ранок наступного дня почався як завжди: вони прокинулися у теплих квартирах і безтурботно будували плани.
Ніхто з них не знав, що їхні імена вже лежать на столі в людини, здатної стерти з мапи будь-яку країну. Знищити чотирьох негідників для нього було не складніше, ніж просто розчавити таргана. Головне питання полягало не в тому, як їх знайти, а в тому, як саме вони помиратимуть.
Батько постраждалої вже ухвалив жорстке рішення, що їхня смерть точно не буде швидкою. Покарання мало стати довгим і повчальним, щоб кожен сповна заплатив за пролиті сльози його доньки. О третій ночі, коли столиця спала тривожним сном, в одній із непримітних будівель неподалік від штаб-квартири розвідки засвітилося вікно.
Це було Управління С — найсекретніший і найстрашніший підрозділ глобальної нелегальної розвідки. У цього відділу була неофіційна функція, про яку знали одиниці: вони діяли як «Чистильники», виконуючи делікатні доручення. У кабінеті начальника управління генерал-майора Юрія Дроздова пролунав дзвінок по прямому дроту від самого глави держави.
Розмова виявилася короткою й цілком позбавленою емоцій, більше схожою на суху телеграму. Глава окреслив завдання: чотири столичні об’єкти підлягають показовій відплаті з повною автономією дій і необмеженими ресурсами. Звітувати належало особисто й лише усно, а детальні матеріали мав привезти спеціальний помічник.
Дроздов поклав слухавку, за двадцять років служби навчившись бездоганно читати між рядків. Формулювання про показову відплату означало, що справа має глибоко особистий характер і звичайні методи не підійдуть. Для виконання завдання потрібні були не рядові кілери, а справжні режисери витонченого жаху….
