Книжка, що вийшла друком, справила ефект бомби, яка розірвалася, викликавши полярну реакцію й миттєво розколовши світову громадськість. Закордонна преса сфокусувалася на знайденому щоденнику, побачивши в ньому незаперечний доказ тотального морального розкладу державної еліти. Для іноземців жорстокість золотої молоді стала символом порочності всієї прогнилої й приреченої тоталітарної системи.
Розправу над злочинцями західні журналісти подавали як типовий приклад державного терору, беззаконня й первісної дикості спецслужб. Вітчизняні читачі, навпаки, цілком проігнорували першу половину книжки, бо сповідь негідника їх анітрохи не здивувала. Місцеве населення давно звикло до подібної цинічної поведінки впливових мажорів у будь-які історичні епохи.
Зате опубліковані звіти про операцію відплати викликали бурю захвату в суспільстві, смертельно втомленому від корупції та безкарності. Історія про безжальну розправу була сприйнята громадянами як ідеальний акт вищої й беззастережної справедливості. Покійний лідер миттєво перетворився на міфічного героя і символ сильної руки, якої так відчайдушно бракувало державі.
Художник і його група негайно стали справжніми народними месниками, за чиїм тріумфом авторка книжки спостерігала з неприхованим жахом. Замість демонстрації складного трагізму ситуації вона отримала два вкрай примітивні пропагандистські міфи, які політики використовували, мов важкий кийок. Заклики правозахисниці до осмислення того, як бездушна система безповоротно калічить абсолютно всіх учасників, так і лишилися непочутими.
Однак зерна гіркої правди все ж проросли, коли талановитий незалежний кінорежисер зняв похмурий фільм за мотивами твору. Митець у стилі нуар не став нікого прямо звинувачувати чи виправдовувати, він просто майстерно показав складну історію. Глядачі побачили біль жертви, первісну лють батька, крайній цинізм ґвалтівників і холодний професіоналізм мовчазних катів.
Стрічка під лаконічною назвою «Осінь» мала приголомшливий успіх, змусивши широкі маси не обурюватися, а глибоко замислитися. Люди почали шукати ту саму тонку межу між істинною справедливістю, кровною помстою й небезпечним державним терором. Саме після гучної прем’єри цього фільму в суспільстві почалися справжні й глибокі дебати про закон і право.
Що ж до останнього головного героя цієї грандіозної драми, то Художник спокійно доживав свої дні в заміському будинку. Встигнувши подивитися екранізацію своєї найдосконалішої операції, старий тихо зауважив у порожнечу, що творці майже все зрозуміли правильно. Ветеран мирно помер уві сні, попросивши в заповіті лише розвіяти власний прах над улюбленим садом із трояндами…
