Всередині було трохи валюти і папка з паперами. Сабіна відкрила папку. Договори позики, квитанції, виписки. Вона гортала папери, і її брови повзли вгору. Олег не просто допомагав мамі. Він брав кредити на своє ім’я, щоб оплачувати ремонт у квартирі матері. Суми були значні. А ось ще цікавіше: договір купівлі-продажу гаража. Оформлений на Галину Марківну. Дата — місяць тому. Сума рівно та, яку вони з Сабіною збирали на машину, і яку Олег, за його словами, невдало вклав у крипту і прогорів.
— Ось воно як, — вголос сказала Сабіна. — Значить, крипта. Гаражна крипта.
Вона сфотографувала документи. Потім акуратно поклала папку в один із пакетів на сходовій клітці. Нехай забирає. Це тепер його проблеми.
Сабіна повернулася в квартиру. Вона прибрала осколки сервізу, вимила підлогу, стираючи сліди черевиків свекрухи. І вода у відрі стала чорною. Вона знову визирнула у вікно. Машина Олега, сірий «Форд», влетіла у двір, ледь не збивши сміттєвий бак. Він паркувався як псих, заїжджаючи колесом на бордюр. Галина Марківна вже бігла до машини, припадаючи на ногу. Згадала про роль. Олег вискочив, обійняв її, щось люто запитав, дивлячись на вікна. Мати закивала, активно жестикулюючи, зображуючи, мабуть, як її звіряче гамселили ногами.
Сабіна відійшла від вікна. Серце калатало десь у горлі, але руки не тремтіли. Вона взяла стілець, поставила його в передпокої навпроти дверей, взяла планшет, включила камеру на запис. Сіла. На коліна до неї застрибнув кіт, величезний сірий мейн-кун на прізвисько Базальт. Він відчував напругу господині і глухо мурчав.
— Сиди тихо, Баз! — шепнула Сабіна. — Зараз буде цирк!
Вона чула, як брякнули двері під’їзду. Домофон не працював: вона відключила трубку, але Олег мав ключ від парадної. Тупіт на сходах. Ліфта вони чекати не стали, занадто великою була жага розправи. Третій поверх. Звуки кроків стихли. Тиша. Вони побачили.
— Що це за хрінь? — голос Олега пролунав глухо через подвійні двері.
— Речі! Це твої речі, синку! — верескнула Галина Марківна. — Ти подивися! У мішках для сміття! Як бомжу виставила!
— Сабіно! — удар кулаком у двері. — Відкрий! Ти що, зовсім береги попутала?
