— Тому що ви витягли мене з труни голими руками. Тому що годували мене, коли самі не їли. Тому що вашій доньці потрібен дім.
— Я не просила. — Я знаю, тому й даю. Вона мовчала, потім сказала.
— Мене на роботу не беруть із судимістю. — На комбінат візьмуть, я домовився. Відділ пакування.
Вісім годин, біла зарплата. Садок для Насті при заводі. Марина сіла на матрац, притисла Настю до себе.
Дівчинка дивилася на Григорія круглими очима й тягнула до нього руки. — Чому ви це робите? — спитала Марина. — Ви мене не знаєте.
Григорій присів поруч. Помовчав. — У мене була донька, — сказав він.
— Давно. До Артема. Від першого шлюбу.
Я був молодий і дурний. Пив. Дружина пішла й забрала доньку.
Поїхала, і я не знав, куди. Потім шукав. Довго шукав.
Не знайшов. Їй зараз було б приблизно стільки, як вам. Марина дивилася на нього не кліпаючи.
— Я не ваш батько, — сказав Григорій швидко. — Я не це маю на увазі. Я просто дивлюся на вас і думаю, може, вона теж десь так само, сама з дитиною, і ніхто не допомагає.
Настя перехопила його палець і засміялася. Квартира була на третьому поверсі, з балконом, з видом на двір, де росли тополі. Шпалери свіжі, бежеві.
Меблі прості: ліжко, шафа, стіл, стільці. На кухні стояла газова плита, у ванній — пральна машина. Марина ходила кімнатами й торкалася стін.
На комбінаті їй видали форму, білий халат і гумові рукавички. Робота була важка, вісім годин на ногах. Пакування, конвеєр, шум і холод.
Але зарплата приходила п’ятнадцятого й тридцятого. Настя була в заводському садку через дорогу, і щовечора Марина поверталася додому, у свій дім, із ключами в кишені, з батареями, що гріли, з водою, яка текла з крана. Григорій заходив раз на тиждень, приносив Насті іграшки.
Прості, недорогі. М’ячик, пірамідку, плюшевого зайця. Сідав на кухні й пив чай.
Говорили мало. Він розповідав про комбінат, як відновлює, кого звільнив, кого найняв. Вона розповідала про Настю.
Поповзла, виліз перший зуб, навчилася тримати ложку. Про Артема він говорив рідко. Інсульт виявився тяжким, права сторона не відновлювалася.
Артем лежав у квартирі, яку купив на гроші батька, і за ним доглядала доглядальниця. Дружина пішла через два тижні, забрала речі й полетіла на Південь. — Ви його навідуєте?
