Востаннє, коли ми з нею довго розмовляли телефоном, вона щиро подякувала мені. «Мені просто життєво необхідно було це дізнатися, — із сумом, але твердо сказала вона. — Навіть якщо мені було нестерпно, до крику боляче, я заслуговувала знати правду про своє життя». Мій осоромлений, постарілий дядько Руслан залишився зовсім сам. Він в одну мить утратив люблячу, віддану дружину, утратив повагу всієї сім’ї.
І він утратив абсолютно все, чим дорожив довгі роки. Він кілька разів незграбно намагався зблизитися з Катериною, намагаючись загладити провину. Тепер, коли багаторічна, брудна таємниця нарешті вийшла назовні. Можливо, він справді, щиро хотів налагодити якісь стосунки з рідною донькою. З тією самою донькою, для якої він довгих двадцять років удавав лише турботливого хрещеного батька.
І Катерина, на мій превеликий подив, прийняла його з розпростертими обіймами. Авжеж, вона його з радістю прийняла. Бо це був ще один багатенький, сповнений провини простак. Людина, з якої можна було безкарно тягнути непогані гроші. Руслана гризло величезне, пожираюче почуття провини за те, що він був відсутнім батьком два десятиліття.
Тому він безропотно давав їй абсолютно все, що вона тільки просила. А що ж моя дорога мати? Ну, вони з Русланом зрештою зійшлися й стали відкрито жити разом. Вони нібито знову розпалили полум’я свого старого, забороненого кохання. Якщо це брудне, зрадницьке полум’я взагалі колись згасало насправді.
Чесно кажучи, зараз уже неможливо дізнатися напевно. Чи продовжували вони таємно, за спиною у Віри, зустрічатися всі ці минулі двадцять років. Але після всього цього грандіозного хаосу, з Вірою поза грою й усіма таємницями назовні, вони вирішили офіційно помиритися. Руслан зібрав свої рештки речей і переїхав жити до будинку моєї матері. Але знаєте, кому це зовсім, категорично не сподобалося?
Богданові, бо так, жалюгідний невдаха Богдан усе ще жив там само. А у владного Руслана й самозакоханого Богдана були цілком різні, несумісні характери. Руслан, тепер повноправно живучи з моєю матір’ю, хотів бути єдиним господарем у цьому домі. Він постійно, менторським тоном роздавав вказівки й самовільно переставляв меблі. Він вічно скаржився на гучність телевізора і, звісно ж, постійно чіплявся до самого Богдана.
Богданові зовсім не подобалося, що з ним безцеремонно поводяться як із небажаним гостем. У домі, де він до того самовпевнено вважав себе найголовнішим чоловіком. Складена кармічна іронія була просто захопливою. Богдан колись переїхав жити до тещі, щиро думаючи, що це найгірше, що взагалі може бути в житті. Але в підсумку йому довелося терпіти ще й названого тестя.
Людину, яка щодня лізла зі своїми непроханими, грубими порадами в його особисте життя. Карма — це воістину прекрасна, безвідмовна й абсолютно справедлива річ. Через кілька довгих місяців після мого весілля, яке так вдало не відбулося, мій телефон завібрував. Прийшло коротке повідомлення з цілком незнайомого мені номера. Це була Катерина, і вона надіслала мені якісну фотографію…
